А ви знаєте, як це лежати заживо в труні? Весело. Тісно, правда, і задушливо… Але якщо вже ліг, то лежи. І вибратись то хочеться, а не можна. Пізно вже. Так би й лежати можна, та м’язи затерпають сильно. Деколи намагаєшся змінити положення. То нахилишся в лівий бік. То в правий. Єдина тут розвага – трохи [...]
Переглядів: 844
Якось так загадково… Мммм… Навіть важко слова підібрати…
Похмуро… Але з іншого боку, мені чомусь спадає на думку аналогія з нашим життям. Труна – це наш світ. Де ми теж можем робити тільки те, що нам дозволено рамками і умовностями, які нам встановлюють. І забуваєм, що ми ще вмієм і можемо багато чого, бо це все нам забороняють робити наші рамки.
Зачіпило…
… Я розівчився бачити… ти повторюєш це кілька разів…
якщо провести анілогію до твого життя… то варто краще вибратися із своєї труни поки не стало пізно… і ти остаточно забудеш як це, жити та відчувати…
блін, файно є
Потік думок.
постмодернізм.
символізм.
натуралізм.
типу “Воццека” Іздрика. Тільки там в першій частині біль голови, а тут якась безвихідність, чи навпаки, – настільки багато свободи, що герой сам себе обмежує у всьому, – звідси символізм – “живий-в-труні”.
тОркнуло.
молодець!
і ще..
оксиморонна назва.
оГо!!!!
крутезно, бомбезно, офігезно….ух…вав просто)
Питання до дивного: надіюсь це сон?
там і не таке навчать!!! 
Бо на реальність надто жорстоко чи то в прямому, чи в переносному значенні!!!
А зрештою і з труни вибратись можна: подивись фільм Natural.Born.Killers – Тарантіно
да уж, мрачнувато трохи
розвчіваються бачити ті хто не хоче бачити
А ти посиди в суцільній темряві… а потім спробуй шось розгледіти на світлі яскравому..
а нашо себе так мурдувати, тим більше шкідливо для органів бачення
зору!…
ти, бачення
ніхто не каже мордувати.. але шо вже вдієш, коли лежиш в труні.. заживо.
тоді закривай очі і чекай смерті
назвався груздем лізь в кошик….
назвався людиною – лізь в труну.
duvnuj каже:
а в кінцевому результаті так і є…
Мда…
Досить метафоричний твір! Не знаю, кому як, а мені здалося, що написаний він з дуже сильною проекцією на реальне життя як не кожного, то кожного другого.
ну, мушу признатись чесно – написано це було не без підтексту…
метафори метафорами, підтекст – підтекстом. А я спробувала собі то все уявити. Буквально. В мене дійсно затерпли коліна… Пане Дивний, добре пишете. Похмурий текст, але дуже реальний…
то як не дивно, але напевно мій улюблений допис на спільноті. навіть важко пояснити чому. перечитувала багато разів.
До Зоряна Крачковська:
??? серйозно??? дивуюсь не тому, що допис сякий-такий, а тому, що важко вас порівняти з похмурістю. Тобто поєднати. Ну, тобто, наскільки я вас знаю (а знаю лише з дописів і коментів…)
в житті мене теж важко асоціювати з похмурістю, я проти пасивно-депресивних станів і борюсь з ними як бачу тільки десь на горизонті чи то в себе, чи то в друзів. річ в самому дописі… щось ньому таке є… магічно-реалістичне…пронизує до глибини душі. тому саме йому я б віддала найвищий бал з усіх творінь спільноти.
і справді дуже реально, ніби написано із власного досвіду
таке наше життя-буття, кожен закритий у свою труну і чекає своєї смерті, звеселяючи себе різним
etelight каже:
хто його зна, може і справді із власного досвіду
принаймні дуже реалістичним той допис вийшов…
Ця стаття написана з власного досвіду. Нещодавно мені в труну провели нет, то я тепер прямо звідси вам відписую…
metamorphoza каже:
Ні, звісно! Я прямо з труни через вай-фай публікую твори!