Заживо в труні.

А ви знаєте, як це лежати заживо в труні? Весело. Тісно, правда, і задушливо… Але якщо вже ліг, то лежи. І вибратись то хочеться, а не можна. Пізно вже. Так би й лежати можна, та м’язи затерпають сильно. Деколи намагаєшся змінити положення. То нахилишся в лівий бік. То в правий. Єдина тут розвага – трохи поворушити пальцями. Терпко. Вже навіть кров якось повільніше рухається. Ніби в такт з часом. А час тут тягнеться повільно. Задушливо. Повітря ніби трохи є, але воно важке і вологе. Не хочеться вдихати на повні груди. Часом іде дощ і воду що крапає з кришки труни можна впіймати ротом. Живу. Навіть пальцями ворушу. Темно. Я вже розівчився бачити. Та й для чого? Колись я знав для чого. Тихо. Немає звуків. Лиш власні рухи чути. Кволі рухи і спроби метушитись. Часом дме вітер. Прислухаюсь. Він щось говорить? Розвічився слухати. Не пам’ятаю відчуття свіжого подиху вітру на обличчі. Може то поворушити пальцями? Стаю неповороткий. Уже не бачу сенсу в рухах. Відросло волосся. Скоро й чоло накриє. І очі. То й що? Я розівчився бачити. Ви знаєте як це, коли час і кров течуть повільно? А думки хаотично сплелися в клубок. Навіть хаос став тягучим і липким. Неначе марення. Сон. Страшний сон. Відкриваю очі. Навіщо? Я розівчився бачити. Мені наснилось, що я не можу поворушити пальцями. Як жахливо. Це ж найкраща розвага. Страшно. Коли не пам’ятаєш що міг би ворушити тілом. Але здогадуєшся, що можеш ворушити пальцями. Дощ. Сіль. Ніколи не любив солі. Але дощ це також розвга. Але повітря стає вологішим і терпкішим. Важко дихати. За розваги треба платити. Зате я живу. Судома. Не чую ноги. Засмутився. Згадав що вона мені не потрібна. Повеселішав. Живу. Темно. Але можна дмухати собі на ніс. Ще одна розвага. А тут весело. Ще можна в знак протесту відрослими нігтями шкрябати вологі дошки. Дехто із сусідів так робить. Ага. Чути ночами як щось шкребеться. Значить лежать десь тут поруч. Нас таких багато. Всі ми такі. Ниють коліна. Завтра буде дощ. Підозріло тихо. Невже вони всі вибрались? Не може бути. Та й куди? Навіщо? Я розівчився ходити. І не бачу нічого. Зате можна поворушити пальцями. Буду ворушити не всіма. Бо кажуть, що багато розважатись шкідливо. Клубок думок пішов по спіралі. Яка спіраль? Не знаю. Нащо думати? Краще розважусь. Доречі. А ви знаєте, як це лежати заживо в труні? Весело.