Подорож у минуле: IV. Ведичний погляд на характерників.

Отже, тут нещодавно постало питання древніх індійських знань – Вед, і я знайшов яким чином поєднати його з темою характерництва, яка вже давно стала тут “рідною” і популярною. Бо ж не буває диму без вогню! Давайте спробуємо разом провести певні паралелі…

Слід зауважити, що тому хто не має бодай найменших базових знань стосовно даних тем може бути незрозумілою ця стаття. Здобути інформацію можна знову ж таки на нашій Спільноті!

Трохи інформації про Веди – у статті Про Веди, Ріґведи і чужі мопеди,

про характерників – у статтях:
Подорож у минуле: І. Характерники. Спогад віків.
Подорож в минуле: ІI. Характерники. Таємниця поняття.
Подорож в минуле: ІІІ. Характерники. Пам’ять народна.

* * *

З одного боку ми маємо Стародавню Індію ведичного періоду, з іншого Україну козацької доби. Одразу виникає купа питань без відповідей. Де перетинаються древні Веди й український козак-відун з “оселедцем” і в шароварах, якого поважали, бо надто багато знав? А спільне між ними хоча б те, що слово “відун” має санскритський корінь, який зафіксований у назві Вед і означає – “відати“, “знати“. Також мабуть зовсім не випадково “оселедець” козацький можна бачити на старовинних зображеннях індійських брахманів, зодягнутих також у шаровари, тільки не зшиті зсередини.

Звісно, це не випадковий збіг.

…Неодмінною відзнакою арійських воїнів-кшатріїв був чупер, або як його іноді називали “коса” – пасмо волосся, що виростало з маківки голови (звідси – “косак“). Носіння чуприни означало приналежність до касти воїнів найдавнішого народу у світі. Ця особлива зачіска зустрічається завжди там, де побували арії.

Уособлення Бога-Воїна наші предки вбачали в Індрі, Громовержці, Перунові. Храм Перуна завжди охоронявся посвяченими у воїнський стан – косаками. На випадок війни косаки виступали окремими полками Війська Перунового. Йдучи у смертний бій, вони кричали “ура” (у-Ра), символізуючи цим своє бажання піти на Сонце – Ра. Це повністю збігається з твердженням Вед: воїн, який чесно виконав свій обов’язок, загинувши на полі битви, наступне тіло отримує на вищих (райських) планетах Всесвіту (до яких належить і Сонце). Крім того, бог Сонця Вівасван є згідно ведичного вчення, покровителем кшатріїв – воїнів.

Каста воїнів-козаків в Україні була відома і за часів Київської Русі, і після хрещення. Відомий російський історик Є. П. Савельєв у книзі “История казачества” науково-обгрунтовано доводить, що козаки – нащадки арійців. Вони, як і їхні предки, голили голови, залишаючи тільки чупери (оселедці). Від арійців у козаків збереглись різноманітні слова. Вчені стверджують, що в українській мові і досі є майже тисяча слів із санскритським коренем.

Була поширена віра, що арії демонстрували чудеса магії, за допомогою якої “могли творити туман, напускати осінню імлу, цілими днями ховатись на дні річки або у морських хвилях”.

Відомо, що як волхви, так і характерники-козаки могли розганяти хмари, викликати громовиці, страх у ворогів, перетворюватися у вовкулак, вміли замовляти стріли, шаблі, кулі так, що вони не завдавали їм шкоди, ходили по воді, а також годинами перебували під водою, дихаючи крізь очеретину. Про це розповідають нам козацькі легенди. Деякі свідчення цього я вже подавав у попередніх статтях про характерників.

Переосмислюючи здібності характерників через призму сучасного світогляду, можна твердо казати, що козакам була відома магія, телекінез, левітація, телепатія, гіпноз, сугестія – те, що досліджують сучасні інститути парапсихології.

Як тут не згадати про містичні досконалості великих йогів, які описані у Ведах. І з них найголовніші вісім:

1) здатність зменшуватись настільки, щоб проникати в камінь;

2) здатність ставати таким легким, що можна плавати в повітрі чи ковзати по поверхні води;

3) здатність по сонячному променю дістатись на Сонце чи торкнутись пальцем до Місяця;

4) здатність дотягнутись до будь-якого місця і взяти звідти те, що подобається;

5) здатність за власним бажанням створити чи знищити цілу планету;

6) здатність підкорити своїй волі кого завгодно;

7) можливість досягти чого завгодно (наприклад, змусити воду увійти в своє око і вийти з нього). І всі ці чудеса відбувались просто з волі йога;

8 ) вища ж містична досконалість – здатність, виходячи за межі законів природи, творити неможливе.

Тут слід зауважити, що перелічені вище містичні досконалості є матеріальними. Згідно Вед, кінцевою метою людського життя є любов до Бога. Це найвища духовна досконалість.

Повертаючись же до козаків-характерників, мусимо констатувати, що вони сповідували давню, язичницьку віру і були посвяченими у таємні знання про людину, природу і космос, перейняті ними від винищених волхвів.

Волхв

Про них і при житті, і після життя ходили найрізноманітніші легенди, їхні надлюдські здібності вражали навіть бувалих козаків. Простий люд називав їх чаклунами, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі складали козацьку старшину. Були ніби хранителями культури, робили посвяти у козаки. Зберігали давні волхівські традиції.

І хоча вже на той час формально Січ була християнізована, але дух там витав іще з попередніх часів. Залишалось поклоніння багатовіковому дубу, де збирались запорожці.

Ось що писав професор Вл. Мілкович в кінці XIX століття, описуючи релігійне, соціальне і культурне становище древніх слов’ян: “Слав’янсько-язичницька релігія про яку ми, до речі, мало знаємо, нагадує своїми основними ідеями індійську та інші арійські”. Древні літописці багато розповідають про піднесені риси характеру слов’ян: “Найбільша чеснота у слов’ян – це гостинність та турбота про батьків… Що слов’яни любили музику, про це свідкують і араби.”

У середовищі волхвів було багато могутніх творчих особистостей. Це саме їм ми маємо завдячувати за збереження у билинно-пісенній творчості частини нашої історії. Історичні думи і балади сприяли збереженню у народу пам’яті про своє походження.

Так українці передавали наступним поколінням духовний досвід своїх предків у вигляді обрядів, звичаїв, переказів, казок, пісень тощо. Відлуння давньої віри й треба шукати насамперед у фольклорі українського народу.

“Колядки, – відзначав, наприклад, М. Драгоманов, – цілі Веди південноруські, за котрими можна простежити відтінки релігійних уявлень від древніших часів до пізніших. Своїми образами вони нагадують гімни Індрі, оспівування інших півбогів.”

Веди мають величезне значення для реконструкції праукраїнських вірувань, записи яких до нас не дійшли.

Сьогодні жоден історик світу не наважиться проголосити, що нашому народу тільки одна тисяча років, як стверджували раніше на чиєсь замовлення “історики” з метою нівелювати українську культуру, і як досі стверджують різноманітні українофоби. Те, що обрядова культура наших предків має багато тисяч літ, ні в кого з науковців не викликає сумніву.