Степан Бандера – “легальний” Герой України

Сьогодні сталася непересічна подія для українців, зокрема тих, що живіть на Заході, Степан Бандера офіційно визнаний героєм України. Сьогоді, 22.01.1010 Ющенко очевидно хоче гарно грюкнути дверима свого кабінету, який він займав протягом 5 років свого не зовсім виразного призедентства. Цим дописом я не хочу торкатись політичних тем (хоча, скоріш за все даній темі без політики не обійтись), а лише хочу почути ваші думки стосовно даної події. Як повідомляє zaxid.net

Сьогодні, 22 січня, у День Злуки Президент України Віктор Ющенко заявив, що підписав Указ про присвоєння провідникові ОУН Степанові Бандері звання Героя України.

Про це Президент заявив сьогодні під час урочистостей з нагоди Дня Соборності України у Національній опері України, інформує власкор ZAXID.NET у Києві.

Онук провідника ОУН, названий на честь дідуся, Степан Бандера наголосив, що це гідне рішення Президента.

Надзвичайно складно тверезо роздумувати про цю подію, оскільки мене переповнюють емоції, хочеться на повні груди вдихнути та закричати: “Нарешті! Нарешті дожились, що ми починаємо хвалити та “офіційно називати” героями НАШИХ героїв, а не яких-небудь інших. Можливо, тепер слова із пісні Тартака “Я не хочу” можна змінити із:

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!…

на

Я хочу бути героєм України –
Бо почала цінувати героїв моя країна!…

Ось його біографія, котру я позичив із сайту oun-upa.org.ua

Степан Бандера (01.12.09 – 15.10.59)

Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 – 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом – Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше – пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов’язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 – член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 – заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об’єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в’язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом – Українське Державне Правління. 6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув’язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними – в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними – в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б. відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв’язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

П.С. Із нетерпінням чекаю піни на губах у пані Вітренко, коли вона коментуватиме (якщо коментуватиме) цю подію

Слава Україні! – Героям Слава!