Морозне повітря. Ранкова імла. Застиг у повітрі розряд Скрипить десь підвода. Кінь заіржав. Та звуки поглинув туман Відблиск зорі. Не чуть зайвих слів. А думку шинель прикрива Побрязкує збруя. Тупіт копит. В похід вирушати пора Нелегка дорога. Поставлена ціль. Що нам принесе поворот? Напружені м’язи. Кров у висок. Спаситель – сталевий клинок. Римована думка. Зім’ятий [...]
Переглядів: 508
Вирішив і собі шось таке тут публікнути… чого ж бо то мені мало бути ніззя як іншим мона
Знаю шо воно троха неясне і брєдове.. але хай буде…
ну та трохи ясно)
на війну пішов чи в армію забрали?
до речі, а тобі в шинелі доводилось колись походити?
а я от встигла в своєму житті
Вірш взагалі-то зовсім не про те…
та це зрозуміло…
а пагаваріть
ой… і шо то з тобов робити, “говорушка”…
глибоко… найбільше вражають останні рядки..
Дуже образно…. Мені чомусь від цього вірша повіяло спокоєм.
Красиво…
Все життя наше – сукупність образів. Та й спокій у кожного свій.
Не знаю, нагадує січових стрільців чи козаків, що тужать за походами.
А в мене, навпаки, викликає не спокій, а якусь незрозумілу тривогу. Відчуття недосказаності…
А загалом дуже сподобалось…
Або солдатів часів наполеонівських війн…
І це той, хто завжди у віршах шукає радості?
проте, твій вірш – модний, з такою тематикою мало матеріалу…
Alnozima каже:
Я нічого не шукаю у віршах. Написати можу різне. Подивись на інші мої теми.
А те що всі пишуть трагічне і плаксиве – факт.