Морозне повітря. Ранкова імла.
Застиг у повітрі розряд
Скрипить десь підвода. Кінь заіржав.
Та звуки поглинув туман
Відблиск зорі. Не чуть зайвих слів.
А думку шинель прикрива
Побрязкує збруя. Тупіт копит.
В похід вирушати пора
Нелегка дорога. Поставлена ціль.
Що нам принесе поворот?
Напружені м’язи. Кров у висок.
Спаситель – сталевий клинок.
Римована думка. Зім’ятий конверт.
Усе що було на душі…
Прощання нема. Розпрощались давно.
Хоч поруч і був він завжди.
Чужий горизонт. Позаду сліди.
Та скоро їх сніг замете…
Немає людини. І спогад помре.
Нарешті ти спокій знайдеш…
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 499
Вирішив і собі шось таке тут публікнути… чого ж бо то мені мало бути ніззя як іншим мона
Знаю шо воно троха неясне і брєдове.. але хай буде…
ну та трохи ясно)
на війну пішов чи в армію забрали?
до речі, а тобі в шинелі доводилось колись походити?
а я от встигла в своєму житті
Вірш взагалі-то зовсім не про те…
та це зрозуміло…
а пагаваріть
ой… і шо то з тобов робити, “говорушка”…
глибоко… найбільше вражають останні рядки..
Дуже образно…. Мені чомусь від цього вірша повіяло спокоєм.
Красиво…
Все життя наше – сукупність образів. Та й спокій у кожного свій.
Не знаю, нагадує січових стрільців чи козаків, що тужать за походами.
А в мене, навпаки, викликає не спокій, а якусь незрозумілу тривогу. Відчуття недосказаності…
А загалом дуже сподобалось…
Або солдатів часів наполеонівських війн…
І це той, хто завжди у віршах шукає радості?
проте, твій вірш – модний, з такою тематикою мало матеріалу…
Alnozima каже:
Я нічого не шукаю у віршах. Написати можу різне. Подивись на інші мої теми.
А те що всі пишуть трагічне і плаксиве – факт.