Інструкція для чайників «як виховати собі чоловіка», або «Буратіно» на новий лад!

«Я виходжу заміж!» – ця фраза є однією з найзаповітніших, яку мріє вимовити кожна дівчина в обличчя своїм близьким, а головне, незаміжнім подругам, водночас спостерігаючи, як в їхніх очах відбувається запекла боротьба вдаваного захоплення та не зовсім «білої» заздрості.

Не відійшовши ще від «ін’єкції» щастя, вона й не підозрює, що поряд із передвесільною метушнею, через яку незабаром захочеться втекти у інший вимір, на неї чекатиме тисяча і одна розмова на тему: «як виховати собі чоловіка», що не раз збентежить та переверне її незахищену свідомість. Перед нею вишикується важка артилерія у складі мами, бабці, всіх існуючі цьоток, заміжніх подруг та навіть близьких і дальніх сусідок, які нещадно засипатимуть її «неоціненними» порадами. Шкода, що у такі моменти неможливо поставити спам-фільтр, який відділяв би раціональне зерно від полови. Але, думаю, що такого потужного спам-фільтру поки що просто не існує.

Коли я вийшла заміж моя тітка мені сказала: «Дитинко, сімейне життя – це титанічна праця, яка падає лише на жіночі плечі. Проживши 35 років у шлюбі, сьогодні можу відверто сказати, що моє заміжнє життя схоже на казку, в якій я – це Папа Карло, а мій чоловік – Буратіно.» Помітивши моє збентеження, вона не забарилася з поясненням: «Справа в тому, що я вийшла заміж за «поліно», яке, лише завдяки моїм зусиллям, з року в рік все більше ставало схоже на людину. Ти й не уявляєш, скільки праці, здоров’я та власних нервових клітин я в нього вклала». Через декілька секунд моя тітка пафосно додала: «Не даремно мудрі люди підмітили, що в хаті три кути тримаються на жіночих плечах і лише за один відповідає чоловік!» Коли я жартівливо їй відповіла, що з легкістю можу поділитися своїми кутами, вона лише наділила мене співчутливим поглядом, мовляв, яка ти ще «зелена» і наївна.

Отже, «Основні постулати заміжньої жінки»:

1. Чоловік завжди повинен бути поряд… поряд, я сказала!

Якось, на вихідних, в одному магазині я випадково зустрілась зі своєю хресною. Під час звичайної розмови вона поставила мені, здавалося б, абсолютно винне запитання; «Де твій чоловік, чому ти сама?» Моя відповідь «не знаю, кудись пішов по справах» мало не збила її з ніг. Після цього я вислухала цілий епос про те, що усі чоловіки — це собаки, які потребують хорошої дресировки та короткого повідка. Мовляв, дай їм волю і вони таке втнуть, що більше не захочеться, відтак, за ними вимагається постійний, пильний нагляд.

Позиція моєї хресної мене абсолютно не здивувала, оскільки її чоловік живе в умовах вічної армії. Він звітує перед дружиною про кожен свій крок, не приймає жодного рішення без її відома, а якщо повертається додому пізніше на 10 хвилин визначеного часу, то за цей час в умі проговорює усі відомі йому молитви і навіть умудряється складати нові.

2. Друзі – це суцільне зло!

Більшість заміжніх жінок відчувають особливу неприязнь до друзів свого чоловіка, намагаючись всілякими правдами і неправдами розірвати їхні «освячені кров’ю» дружні вузи. При цьому вони навіть не підозрюють усю небезпеку цього задуму. «Знову ходив з Іваном на пиво!», «Та щоб тебе так тягнуло до мене, як до Пилипа в гараж!», «Що ти маєш до розмови з тим Павлом, він ж не одружений та й певно вже таким і залишиться!» — перелік схожих фраз може бути безкінечним. Але, як показує історичний досвід, надмірне їх використання рідко призводить до бажаного результату. Оскільки кожній людині потрібен власний простір, яким вона розпоряджатиметься самостійно і чим менше ви пхатимете туди свого носа, тим швидше станете невід’ємною його частиною.

Ось і виходить так, що через декілька років подружнього життя чоловіки втікають від своїх жінок, як чорт від ладанна. Хтось продовжує ходити з Іваном на пиво, обманюючи свою половинку, що затримався на роботі, а хтось наважується і на більшу брехню, аби тільки відтягнути чергове «пиляння», яке стає незамінним атрибутом кожної заміжньої жінки.

3. Гроші на бочку! Або, увага, до нас їде ревізор!

Українська заміжня жінка схожа на українського депутата: зробить все для того, аби пройти виборчий бар’єр, а потім – діло звичне та бувале. Кожного місяця вона забиратиме у свого обранця чесно зароблені ним гроші, кидаючи йому в ноги декілька купюр на елементарні потреби: пачку сигарет, пляшку пива тощо. Трохи оговтавшись від несподіваного удару, чоловік почне вести подвійну бухгалтерію, вдавшись до тіньової схеми: він робитиме «заначки», не признаватиметься у підвищенні зарплати тощо. Але й дружина не пастиме задніх і час від часу влаштовуватиме його потаємним кишеням та шкарпеткам чергову ревізію.

В «заміжній» набір також входить щоденне нишпорення у мобільному телефоні, невтомний контроль за робочими годинами свого благовірного, тобто, коли зібрався на обід, о котрій годині повернувся, коли пішов додому. А ще варто додати «вечірні допити», в яких дружина, ніби працівник КДБ, намагатиметься розпеченими кліщами витягнути від свого чоловіка усю правду за прожитий день.

4. Хто в домі хазяїн, кіт чи миші?

Тут все дуже просто і ясно, адже будь-які рішення приймаються за принципом «ми порадились і я вирішила», а практично усі розмови закінчуються словами: «Ти ж знаєш, я завжди виявляюся права!». Через декілька років подружнього життя багато чоловіків припиняють виявляти зайвий героїзм, доводячи власну позицію. А згодом поняття особистої думки у них повністю атрофовується,, неначе м’яз, який давно не скорочувався.

5. Заведіть собі дитину. Ні, дякую, я вже маю чоловіка!

Якось моя знайома мені сказала: «Немає такого дня, щоб я не дала своєму чоловікові «Ц.У. (цінних вказівок)». Я постійно повинна його контролювати, інакше він зробить все неправильно». Через мить вона додала: «Господи, як то тяжко думати за двох. Але, що поробиш, всі чоловіки – то малі діти». Трохи подумавши, я зрозуміла, що вона у своїх переконаннях не одна. Наприклад, мій дід, тисячний раз ідучи приймати ванну, завжди питається моєї бабці, де лежить його змінна білизна. Також він ніколи не знає, чи буде йому холодно в тій чи іншій куртці, або, чи варто йому з’їсти ще 5 додаткових вареників на обід. І таких випадків – хоч греблю гати.

Якщо дотримуватися усіх вищеперелічених порад, то одразу після шлюбної ночі, знімаючи білу накрохмалену сукню, наречена, ніби перевертень, повинна перетворитися на дресирувальника собак, командира 13-ї військової дивізії або на вічно сварливу няньку. Тому й не дивно, що під час чергових посиденьок заміжні жіночки частенько скаржаться на своїх обранців, нарікаючи, що всі чоловіки на цій планеті вже давно перевелися, наче мамонти.

Але, якщо добре подумати, то, можливо, саме жінки не дають чоловікам бути справжніми чоловіками. І, можливо, все, що їм потрібно — це лише трошки попустити «віжки».

цю статю взято з мого персонального блогу

http://oxamyt.blogspot.com