Українська онлайн спільнота

Ще декілька фактів-спостережень щодо особливостей характерних галичанам)

* Правдивий галичанин колекціонує предмети, якi давно втратили ужиткове значення. Його пивниця, комiрки, балкон, клуня та курник напханi рiзноманiтними дiрявими баняками, вiдрами, порожнiми пляшками, старими прасками, iржавими ланцюгами вiд роверiв, банками iз засохлою фарбою та лахами. Але надiя усе це колись застосувати тiшить добре галицьке серце аж до самої смертi.
* Любов до церкви галичан така сильна, що, якби можна було, то кожен мав би на своєму городi власну.

* Так само виглядає й з цвинтарями та святими місцями. Заповiтна мрiя галичанина – мати родинний склеп пiд вiкнами. В гiршому випадку – на Личакiвському цвинтарi у Львовi.

* Цiкавою властивiстю галицької ментальностi є незбориме бажання галичанина захопити якомога більше землi… на цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще двi-три родини сусiдiв, якi обов`язково мають бути похованi навколо його гробiвця. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх небiжчикiв землиця загороджується металевим парканчиком, прикрашеним гострими списами арматури або важкими морськими ланцюгами. Цю “потойбiчну” територiю галичанин оберiгає, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на неї нечищеним мештом або босонiжком.

* Улюблений образ галичанина – як вiн лежить у трунi, вбраний у шлюбний костюм i шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплаканої родини. Коли його виноситимуть на цвинтар, має вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в сусiдську хату. I щасливо її спалити разом зi всiєю господаркою й осоружними курми, що порпалися на його городi i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних душевних мук.
* Заповіт галичанин складає за три хвилини перед самою смертю i не випускає його з рук, поки вони не захолонуть.
* Виливши в баняк молоко, галичанин обов`язково сполосне пляшку водою i доллє до молока.

* Піднімаючись сходами багатоповерхового будинку до свого помешкання, галичанин обов`язково повитирає ноги біля кожного сусiдського килимка, залишивши недоторканим власний.

* Питання всiх часiв i всiх галицьких поколiнь – чому американцi не хочуть на Росiю ракети нуклеарнi пустити – так збуджує галицькi уми на забавах, що вони часом перебирають мiру алкоголю i розв`язують свiтовi проблеми навкулачки, прозиваючи непристойними словами супротивникiв, з якими щойно пили i браталися.

* На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост. Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке: “Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на потяг i доїхали до того мiсци, де на Вас чекают, най Вас приймут за рiдного i не виженут на шестий день гостини. I щоб лежати Вам цiхутко в земли i не гнити, як американцi, бо їдят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об`їла нашу грушку пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!”

* Ментальнiсть та тисячолiтнiй побут на галицьких теренах надiлили галичанина фантастичною здатністю не визнавати власнi помилки, але ретельно фiксувати чужi, зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось почув вiд правдивого галичанина фразу: “Вибачте, я не мав рацiї”. Якщо ж хтось вiдважний зможе її вимовити, – смiливо заносьте його прiзвище до книги рекордiв Гiннесса i берiться обмiрювати погруддя на пам`ятник, бо довго цей унiкум на наших теренах не проживе.
* При поясненнi будь-якого нещастя, що трапилося з ним, галичанин назве тисячi причин, крiм однiєї – власної нетямущостi. Через це галичани виглядають дуже впевненими в життi та працi. Причини, якi призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також є давно усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають: москалів, полякiв, американцiв, сусiда, криву Теклю, що наворожила, вроки, важке дитинство, поговiр, заздрiсть, дурнувату владу i Бога.

* Сприятливими факторами галичанин вважає: власний розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг обставин, який дозволив йому народитися, i Бога.
* Галицька впертiсть така ж знаменита, як i скупiсть. Якщо галичанин щось бере до голови або, боронь вас Боже, до серця, – немає жодної ради на те i можливостi змiнити його децизiю. Наприклад, у якійсь районнiй газетi наш земляк може прочитати iнформацiю про те, що в Афiнах при розкопках на Акрополі було знайдено український паспорт на прiзвище Гомер з кольоровою знимкою слiпого поета, то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його у неправдивостi цього факту. Вiн вперто буде твердити, що “Гомер – то є перший український народний поет, але другий пiсля Кобзаря генiй“.

* Одяг галичанин обов`язково купує на вирiст. Навiть якщо йому 87 рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується також на 2-3 розмiри бiльше – а раптом нога розтопчеться!

* У мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i байдужий.
Давно час в галицькiй столицi – у Львовi – встановити пам`ятник шкварцi. Сей правiчний продукт для кожного правовiрного галичанина є джерелом життя та символом добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки, що пересiчний європеєць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б годував хробаків на Пер-Лашез або на островi святої Єлени. Здається, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не додає шкварок. Усi решта страв багатющої галицької кухнi населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i особливо в радостi поруч iз галичанином крокує його життям рожева, хрумка, чималенька шкварочка.

* Готуючись до вiзиту в гостi, на весiлля чи уродини, галичанин завжди немилосердно нервується i кривиться. Причина криється в необхiдностi дарувати презенти або подарунки (це для схiднякiв). Нi, галичанину рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось подаруночка. Навiть копiйчаного. Але дарувати комусь…
Щоб запобiгти цьому, галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту перевертає вверх ногами помешкання своє, тещi та братiв, щоб розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана книжка про життя аборигенiв з острова Сахалiн, зацвiлий рушник з вишитим портретом Iвана Мiчурiна або дерев`яний беркут без одного крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується дезодорантом “Ласковый май” i акуратно обгортається целофаном з уживаного букета квiтiв. При врученнi галичанин набирає урочистого вигляду, випинає груди з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалює принади та переваги власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку побивається за втраченою рiччю.

* Дружину галичанин вибирає, орiєнтуючись на вигляд майбутньої тещi: має бути фiзично здорова i фанатично вiддана.

* Правдивий галичанин цiлодобово палить газ на кухнi, економлячи на сiрниках, i щоб у сусідiв менше газу залишилось…
* Кожен порядний галичанин має родину в Канадi або Америцi. Хто не має, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом.

* Правдивий галичанин має чарiвну звичку носити з собою двi пачки цигарок: лiпших – для себе, а гiрших – для всiх решти. Економлячи на власних сiрниках, вiн припалює цигарку вiд вогню на плитi, через що брови та чуб у нього частенько обпаленi. Якщо ж поряд немає газової плити, галичанин напрошується на чужi запальнички i сiрники. Цигарку галичанин викурює доти, поки не почне шкварчати фiльтр i жар не обпiкатиме пальцi.

* Галичанин любить скаржитися. Робить це iз задоволенням та смаком. Одне з найулюбленiших риторичних запитань галичанина: “I за що менi така кара небесна?”. При цьому, важко нарiкаючи на долю, галичанин нiколи не втрачає оптимiзму, частенько собi повторює, щоб нiхто не почув: “Все так не буде!“…

От такий то, шановне товариство, погляд на нарiд галицький зблизька i не дуже… )))