Дурка

Обманюючи страхи і тривоги,

Себе оббріхуючи з ніг до голови,

М’які кути й широкі коридори

Тепер довіку не покинеш ти.

Це за твої ідеї божевільні

Тепер ти під замком весь день сидиш.

Думки твої не будуть більше вільні.

Це дурка.

Ти у пастці.

Ти мовчиш.

Відгадуючи знаки на папері –

Круги, трикутники і ромби непрямі,

Відчуєш, що оці закриті двері

Так раптом стали рамками.

Чи ні?

«Чому я тут?» – у лікаря спитаєш.

А в карточці запишуть: «все без змін».

Хтось скаже тобі «Вибач». Вибачаєш…

Ти адекватна. Тим не менш в тюрмі.

Чогось хотілось. Та бажання вбили.

Приходити з майбутнього – це жах.

Незрозуміло. Надто все красиво.

Чому ж мене не видно в дзеркалах?

Нам треба так в множинах загубитись.

На жаль, не все яскраво. Бо туман.

І серце мені винне. БУДЕ БИТИСЬ!!

Я інвалід. По мозку. Ось вам шрам.

Тому я маю право на тортури.

На ворожнечу, на війну, на кров.

Сама перестріляю всіх амурів.

І запихну їм в глотки їх любов…

Вони прийшли, коли я не просила

І зникли… навіть каву на столі

Невипитою просто залишили.

А я тепер у дурці… у тюрмі…