Маразм

У кухні з крана капає вода.
Стук-стук по дну. Дістало. Більш не можу.
Від всього розболілась голова.
Кап-кап сльоза. Скотилась. На підлогу.
На вулиці виблискує гроза.
Вона весною вийшла погуляти.
День серед ночі. Глянь, яка краса!
То, може, варто зараз помовчати?
Гаряча кава. Чорна. Без вершків.
Ковток. Тепло. Так смачно. Неймовірно.
Як шкода, що мій ангел не зумів
Грозу спинити. Так, вже надто пізно.
Вона мене розбила на шматки.
Тепер наліво – схід, а справа – захід.
Бо світ перевернувся навпаки.
Як шкода – цього ангели не бачать.
Подивлюсь вверх – а може, полечу?
Я може, раптом , родичка Дедала?
І я, можливо, навіть не впаду.
Ти пам’ятаєш, друже? – Я ж літала!
Химерні плями. Білі. Як вапно.
Хтось прочитає, скаже: “От дурепа!”
Моє життя – мій страх. Моє кіно.
Ключі й замки. Розмазані портрети.
Вночі замкну всі тіні на даху.
Нехай не сновигають по квартирі.
І може ангели колись мене знайдуть.
Якщо сама я їх знайти не в силі…