Евтаназія: вбивство в ім’я співчуття чи реанімація сатанізму?
Для одних смерть — кара,
Для інших — дар,
Для багатьох — благо…
Сенека
Вікіпедія дає нам таке визначення:
Евтаназія ( грец. ευ — добре + грец. Θάνατος – смерть ) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини (чи тварини), яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.
Розрізняють два види евтаназії: активна і пасивна. Активна — введення ліків, які призводять до смерті хворого ( або на прохання родичів — якщо хворий знаходиться без пам’яті і сам не може прийняти рішення, або на прохання хворого: ліки може приймати або сам хворий (самовбивство) або вони вводяться лікарем ( власне активна евтаназія)). Пасивна евтаназія — припинення введення ліків, які підтримують життєдіяльність.
Якщо простіше, то евтаназія — це право людини на смерть. Але як ставитись до цього права — це особистий вибір кожного.
Сьогодні питання щодо можливості застосування евтаназії залишається відкритим. У більшості держав світу евтаназія або не передбачена законом, або заборонена ним. Найпершою країною, яка визнала евтаназію, були Нідерланди. Зараз вона також легалізована у Бельгії та деяких штатах Америки (Перший у світі Закон “Про право людини на смерть” було прийнято у 1977 р. у штаті Каліфорнія ). Евтаназія в Україні заборонена законом. Про це йдеться у ст.52 “Основ законодавства України про охорону здоров’я”.
Церква евтаназії категорично не схвалює.
Але давайте відкинемо юридичні і медичні аспекти а також погляд церкви. Що таке евтаназія з людської точки зору? Звичайно, коли це не стосується безпосередньо тебе чи членів твоєї родини, то роздумувати дуже легко. Але…
З одного боку, це ніби гуманно — людина страждає від болі моральної, фізичної і якщо вона хоче позбутись цих страждань, то хто має право змушувати її і надалі страждати. В цьому випадку ще відносно легше: коли людина при свідомості і може сама вирішувати свою долю і робити вибір, то рідним залишається тільки погоджуватись з цим чи пробувати переконати.
Знову ж таки, дуже часто люди хочуть померти не тому, що в них невиліковна хвороба, а як наслідок депресії ( викликаної болем, відчуттям меншовартості і т. д.). Потрібно це розрізняти і відслідковувати. Бо тоді сам собі не зможеш пробачити того, що не вберіг рідну людину від невідворотного…
Набагато важча інша ситуація. Коли людина знаходиться в комі або паралізована і без свідомості. Тобто така ситуація, коли вибір потрібно зробити родичам. І вся відповідальність за цей вибір теж лягає на їхні плечі…
Отож. Якщо людина перебуває в комі тривалий час, то надії на те, що вона повернеться до нормального життя з кожним днем все менше. Навіть якщо допустити, що станеться чудо і після 2-3 років коми людина відкриє очі і прийде до тями, то стати колишньою вона вже не зможе. Це тільки в фільмах герой (причому часто головний) радісно зіскакує з ліжка, починає всіх цілувати і на наступний день йде грати в гольф чи кататись на конях… А в житті все по-іншому. Треба по-новому вчитись ходити, говорити, їсти, жити… А це дуже довгий, болючий і не завжди успішний і взагалі МОЖЛИВИЙ процес… На жаль…
Знову ж таки, наша медицина має багато білих плям. Досі лікарі точно не можуть сказати, чи чує хворий, який без свідомості чи в комі, коли до нього говорять. Можливо він все чує, але не може цього сказати чи показати? А може він хоче жити, а хтось за нього вирішить протилежне? А може, він ще чогось чекає? Повернення дочки з відрядження? Весілля сина? Чогось, що може дати ту іскру, яка дозволить запалити вогонь життя…
З іншого боку біль… Біль атрофованих м’язів, біль від пролежнів, судоми… Це неможливо відчути, ці страждання просто бачиш…
Нижче наведено який (теоретичний!!!) вибір зробили люди на вулиці. Опитано 300 людей у віці від 16 років. Дані сайту zonakz.net.
Я зараз не буду давати однозначної відповіді – в мене немає на це права. Та й якщо вже зовсім чесно, то я й не знаю, якби я вчинила.. І дай Бог, щоб перед вами і вашими близькими такий вибір ніколи і не стояв. Я просто написала свої думки ( можливо вони прозвучали як аргументи) за і проти і буду дуже рада, якщо хтось також висловить свою думку по цій темі… І ще одне. Я чудово розумію, що однозначної відповіді на це питання нема і бути не може, і все ж таки…
Коментарів аж 34, Насвинити | Пінг (якесь дурне слово)
ну… якби це я була в комі, то без вагань була б за евтаназію, нема чого мучити людей, які мене люблять, і так колись треба помирати. Але якщо у такій ситуації була б людина, яка мені небайдужа, я б до останнього подиху сподівалася б на виздоровлення, диво, називайте як хочете…і була б проти позбавлення життя.
Ми можемо вирішувати лише самі за себе у таких питаннях хоча…
Питання довго лишатиметься невирішеним!
Бо скільки людей стільки й буде думок. І буде протистояння церкви і науки… як завжди. І противників і прихильників.
Питання спірне і рішити можна лише на рівні держави. Так само як і скажімо примусове лікування наркоманів, дозвіл на аборт…
2 Nashumilovochka: “нема чого мучити людей, які мене люблять” – виходить ти за когось вирішуєш, як йому краще. Не факт, що менше мучишся, коли помирає хтось рідний, ніж коли він хворіє і ти за ним доглядаєш…
2 duvnuj: Згідна, що кожен тут матиме свою думку. Але, якщо евтаназію дозволять офіційно, це дає величезний простір для махінацій і завуальованих вбивств. Як на мене, то наша країна ще морально не доросла до того, щоб евтаназію легалізовувати…
хм… ну це як для кого ( як кажуть нема людини..нема проблеми). Для мене краще швидка смерть ніж повільне животіння
Можна тобі питання: якби ти була хвора і мала б померти, ти хотіла б дізнатися скільки днів тобі ще лишилося чи варто було б тобі взагалі не казати про смерть?
Мені здається, тут має право вирішувати кожен сам за себе. Звісно ж, якби справа стоувалася мене чи моїх близьких, то, мабуть, моє рішення було б не на користь евтаназії. Але в моєму житті була ситуація, коли я бачила смерть в своїй хаті – і повірте, це нелегко. Щоранку прокидатись і бачити, як на твоїх очах дотліває людина, яка ще три місяці тому була кремезним чоловіком у розквіті сил…І в ті моменти я думала, що краще швидка смерть, між повільне, смертельно болісне вигасання…
звісно, здавалось би, припинення життєдіяльності в таких випадках це або звільнення для самої людини або ж звільнення для близьких…але…
тут знову ж таки конфлікт розуму і душі..одвічний…
що для розуму логічно, то для душі неприпустимо і нестерпно…
як мені якось цитували деякі моменти з Біблії, то – людині дано рівно стільки, скільки вона здатна витримати…
і якщо задуматись, над цими словами, то можливо всетаки не нам вирішувати коли вмирати і коли має вмерти хтось інший
адже:
подвиг душі – жити
подвиг тіла – смерть
це тільки моя думка по даному питанні)
Наша країна звісно не доросла ще до цього… як і до всього решта… наразі легалізовувати не можна і не час. І взагалі може й не треба…
Нашуміловочка, мені варто було б не казати, така вже я людина.)
horej, дуже знайома ситуація… але прийняти рішення на користь евтаназії для когось зі своїх близьких все-одно, не змогла б…
А стосовно себе… не знаю…
Ок.. не розумію, чого церква проти????????
Людина по-любому вже не буде бігати крос..ну насправді.. їй і так доведеться померти, як би це сумно не було..
то якщо родичі “за”, і хвора людина “за”, то в чому проблема..
це полегшення смерті. а для чого мучитись?
чи може церква дивиться з тої точки зору, що Ісус страждав і той хворий має..?
звичайно, як люди захочуть,так і зроблять.. але чому бути проти? це логічне завершення життя через безвихідну ситуацію..
а щодо тої теми взагалі, то..
не можу про таке думати і судити..
можливо не готова..
і не дуже хочеться роздумувати про таке, але думаю, ОСТАННЄ право голосу лишається за хворим …
ну.. так кому знати чи ситуація безвихідна?
та лікарям..
думаю, 99,9 вони можуть сказати на вєру, житиме чи ні!
ой… сказати то вони можуть все. От тільки знають вони мало.
ну а то шо вони всіх хоронять то не дивно… простіше схоронити ніж полікувати…
лікування зараз зводиться до викачування грошей… і побільше треба встигнути поки не вмер пацієнт!
Уявіть як розвяже то лікарям руки якшо то легалізувати …
Я був би проти… я вірю в долю, вірю ще в такі для когось дитячі речі, як “ангел-охоронець”, я не дуже побожний, але в це найбільше вірю, думаю навіть людина у безвихідному положенні має малий, але шанс вижити!
До Наталки: “не розумію, чого церква проти????????”. Поясню. не розписувала того в дописі, але досліджувала)
По-перше, життя людині дав Бог, значить і забрати його має право лише Він.
По-друге, нікому не дається витримати більше, ніж він може. Якщо людина страждає на землі, це означає, що вона спокутує за щось. І якщо її “вбити” раніше, ніж їй призначено, тим самим можна закрити їй дорогу в Рай, і те, що вона не спокутувала на землі, вона буде спокутувати в чистилищі чи пеклі.
По-третє, на думку церкви, багато людей дають згоду на евтаназію близьких тому, що не хочуть опікуватись ним.
По-четверте, існує певна своєрідна альтернатива евтаназії – паліативне лікування. Його використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім’я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому. Воно направлене в основному на зменшення болі та забезпечення (наскільки це можливо)комфортного існування хворого до природної смерті…
хм.. тоді паліативна медицина повинна теж бути заборонена церквою, адже тоді людина не стражнає і нічого не покутую,
як на мене, більше страждань та спокутувань зазнають близькі, а не сама людина, тому дуже часто хворі є просто маріонетками, щоб примусити страждати тих людей, котрі на це заслуговують…. і це страшно
Дозволю собі не погодитися з Бодиком. Паліативна медицина не дає можливості ПОВНІСТЮ не відчувати болі, вона її просто зменшує. Для цього створюються хоспіси ( я зараз не маю на увазі наш львівський – бо це взагалі щось страшне). за хворим доглядають, розмовляють, дають ліки, які зменшують біль. Повністю знеболити в більшості випадків не реально. Наприклад, пізні стадії раку – біль не знімають навіть наркотичні речовини ( н-д, димедрол і. т. д.)
А по-друге, хвора людина страждає не тільки фізично, а й морально – здоровому ніколи не зрозуміти як це, коли сам нічого не можеш – ні їсти, ні пити, ні одягнутись, ні помитись, ні, пардон, сходити в туалет… Я згідна з тим, що родичам теж важко, але не згідна з тим, що їм гірше, ніж хворому – те, що людина в комі не може сказати про свої відчуття, абсолютно не означає, що болі нема…
я вам скажу так: рай, пекло, чистилище – це все умовності, погодьтесь!
хтось звідти повернувся і скажав, шо там-то класно, а там-то фігово?
такого не було.
і ми відповідно не знаєм, чи таке є..
а щоб людина мучилась і конала – думаю, це просто аморально зі сторони родичів, звичайно, якщо її це не пре…
гм… Наталка, я зараз не буду розводити полеміку на тему релігії. Приведу простий приклад ( якщо не помиляюсь, то біблійний): ти бачиш повітря? Але ж ти знаєш, що воно існує..
Те, що тобі ніхто не сказав, що рай, пекло, чистилище існують – ще не означає, що їх нема. Є речі, які сприймаються “на віру”, вони є аксіомою. Я, наприклад, вірю в це. А чи віриш ти – то твоя справа, повторюсь, не хочу тебе ні в чому переконувати… Зараз питання в іншому. Якщо ти уважно читала мій допис, то бачила, що я відкидала медицину, юриспруденцію і церкву. А говорила про особистий моральний вибір. І там же я писала, що його набагато легше зробити теоретично і не по відношенню до себе… А не аморально зі сторони родичів заборонити жити? Може людина хоче цього, не зважаючи на муки? І не тому, що її “пре” біль, а тому, що просто ще є те щось, що її тут тримає?
не думаю, що людину, яка страшно мучиться, тут щось тримає..
різний біль і муки бувають, але тоді навряд хочеться жити..
Наведи в приклад себе…. ну не зовсім така ситуація, але…. декілька місяців назад я потрапив у лікарню з переломом хребта… я мучився, мені боліло, тіло було оніміле… але ж не робили мені ніяких наркозів чи щось типу того щоб я не мучився(бо я і не просив як би не хотілось), мені давали ліки, щоб до операції тіло було готовим, а не так – зробили наркоз, операцію робити відразу не дивлячись на ніякі фактори, що можуть привести лише до погіршення стану.
Нехай ситуація не та, але ж суть одна – Якщо готувати людину до смерті таким чином як в дописі, якщо вона психічно нестабільна в той момент і хоче смерті без страждань, то це велика помилка кожного, адже тобі позбавляємо життя без надії на продовження його!
П.С. і в мене був момент коли здавалось, що вже не зможу жити як інші люди, не зможу ходити, рухатись, відчувати… але я надіявся до останнього і надія виправдала себе, зараз я можу ходити, згодом зможу сидіти, а з часом і все остальне як і раніше… А подумати що було б якби я до операції скерував себе проти життя і закінчив самовільно фатально? Чи варті були мої муки? Так, я щасливий що, можу жити!
О, Актор молодець! Дивись, Наталка, дуже гарний приклад: коли людина мучиться, але її тримає бажання жити і вона перемагає хворобу. Хоча перелом хребта – травма дуже серйозна і болюча…
перелом хребта-це перелом кістки, грубо кажучи.
і вона зростається і все ок.. може бути, що людина ходити не зможе ціле життя.. але, то сумні мінуси
звичайно, бажання жити-не лишнє, навпаки воно стимулює одужання.
це на психічному рівні.
ок. розібрались.
а є такі хвороби, де молись-не молися нічого не допоможе.. і наше превелике бажання жити – теж..
просто таке як лейкемія, чи рак.. від якого рано чи пізно помирають..
чи навіть, коли людина в комі, навряд думає, як хочеться жити..!
я не іронізую, але є випадки, коли бажання помагає, а є, коли хоч бийся головою об стінку..
от на приклад, при А/ H1N1 – сильно того хотячи, можна виздоровіти..)
Ну в мене не зовсім так що кістка зламана… у мене хребець розтрощився… осколки врізаливсь в нерви…. короче говорячи на волосинках від вічної коми або паралізації тіла… якби я був навіть паралізованим, чи лежав у комі, я би ніколи не сказав що хочу померти, хай безруким, безногим… я живу… для чогось живу, а не помер! Чи лежачи в комі навіть… мої батьки ніколи би мене не вбили! Хоч 10 хоч 20 років, якби пришлось чекали би, адже надія є… А лекімія, та інші форми раку… може ти на це скажеш що це вигадки – але ж існують люди які це пережили, які жили з такими виліковними хворобами до старості літ… здорова, психічновнормована людина ніколи не бажатиме смерті собі… навіть на війні, коли солдат вмирав і просив його вбити щоб не мучився, все ж його рятували, вони повертались до нас героями, можливо без руки чи ноги, чи з якимись недоліками, та вони опісля були все життя вдячні тим, хто їх врятував, а не вбив!
Що доброго в смерті? Полегшення? Так я це відчув коли проснувся під час наркозу в самому процесі операції, коли мені забракло дихання і я відключився… я відчув полегшання, але біль близьких, переживання, мої надії на продовження життя мені надали сили, звісно не без допомоги лікарів…
Невиліковні хвороби? А що як? Що якщо ти вбєш свою дочку бо та мучиться, а наступного дня найдуть вакцину, яка цю хворобу знищує? Що ти тоді будеш відчувати?
Знаю, можливо знов назвете мене фільмозависним чи щось подібне. але… ось у фльмі “Мла”… поспішив герой і вбив всіх з ким був, щоб вони не страждали в муках, адже думав, що все закінчилось… і коли побачив що люди врятувались вірою і надією на краще, зрозумівши що вчинив, що доброго в тому що він поспішив і вбив близьких йому людей?
Щодо війни. не зовсім так. На війні евтаназія теж була досить широко розповсюджена, правда в не зовсім гуманній формі. Так звана “куля друга”, коли солдат був важко поранений і не міг далі продовжувати війну, але і надати йому допомогу в даний момент не було кому, так само як і винести з поля бою. В такій ситуації солдати просили друзів застрелити їх, щоб не потрапити в полон.
І ще один факт. Після 2 світової війни було засуджено 4 сестер милосердя, які працювали в польових госпіталях за те, що вони вбивали ранених солдатів: під час сну заливали їм в дихальні шляхи воду, щоб ті захлинулись. За словами медсестер їм було шкода солдатів, які мучились від болю і важко дихали. Іншим двом заважали поранені тим, що вони вночі стогнали від болю. Винними себе сестри не визнали.
То в мене питання: вони вчинили правильно? Ніби полегшили страждання людям, які і без того могли б вмерти. А може б і не вмерли. Суть в іншому: солдат пройшов війну і вижив там для “благої смерті” в лікарні, де йому мали б допомогти….
Ну на війні там неповноцінно психологічно внормавані були люди, тому й ці факти не можна використовувати в даному дописі, адже живемо в придатний на 99% для лікування час… хіба фінансово не кожен може…
Ну але суть чому я згадав про війну думаю зрозуміла…
Питання і справді дуже спірне.. Я згідна з Лорелеєю в тому плані, що якби евтаназію легалізувати у нас — то це неодмінно спричинило б хвилю зловживань та злочинів. Але з іншого боку, як явище, мені здається, воно має свої світлі сторони… Наведу один житєйський приклад, можливо трохи неприємний, але він яскраво відображає саме цю тему: в однієї людини (співробітника моєї мами) був цукровий діабет, як відомо дуже страшна хвороба. Розпочалась гангрена, довелося відрізати ногу, тоді почали гнити кістки, він не міг поворухнутися, страшенно мучився від болю, і надії на порятунок не було вже жодної. Він просто в нестерпних стражданнях чекав неминучого кінця, і ще й його на додачу мучило те, що він завдає стільки клопотів та страждань своїм близьким.
Тож хіба не є проявом гуманності вибавити людину від таких страждань, знаючи, що розв”язка усе-одно неминуча і це лише питання часу?…..
Я не можу сказати, що я категорично за чи проти, лиш як і усі висловлюю думку, що це двояке питання із своїми плюсами та мінусами, але усе ж таки — врешті-решт, присипляємо ж ми тварин із жалю, щоб вони не мусіли страждати…..
Я коли читав про то якраз подумав про фільм “Мла” і тут через пару рядків Актор якраз пише про то
Ото гон як співпали думки 
Загалом є одне дуже велике ДЕЩО… один нюанс який слід врахувати.
От ви всі такі гуманні і не хочете шоб людина мучилась. Ну там скажімо аргументуєте що не виживе і таке інше… Ще раз пояснюю – того не знають навіть лікарі! Щоразу натикаємось на замітки про то як людина хотіла жити, або як чиясь любов додала їй сил і вона вижила, хоча “надії на одужання не було”, “лікарі попередили родичів про неминучу смерть”… Висновок: не знає того ніхто! І якшо факт неминучості смерті не доказаний – то це тупо вбивство.
А такі аргументи як “ми ж тварин усипляємо” – то взагал смішно! А ще ми їх каструємо, ще ми виносимо смертні вироки, ще ми робимо аборти, ще ми викидаємо живих дітей на смітник, ми розвязуємо війни де гинуть мільйони, ми розробляємо смертельні віруси, ми робимо експерименти над живими істотами, ми розробляємо небезпечні для життя і людства технології … і багато чого ми робимо! Бо ми вирішили шо ми не прості люди а боги, які можуть вершити долю не лише свою, а всього живого на землі.
І не треба казати шо то тут ні до чого. Ми робимо то все не на благо! А бо ми так хочемо! Або нам так вигідно..
“ми вирішили шо ми не прості люди а боги, які можуть вершити долю не лише свою, а всього живого на землі.” –
Дивний, молодець. З цією фразою згідна не то що на 100, а на 200 %.
Якщо ми живемо, значить це комусь потрібно. Якщо людина страждає, але не помирає – значить це має якусь ціль, і те що ми не розуміємо чи не бачимо її, абсолютно не відміняє чи не нівелює цю ціль. Обов”язок рідних – все зробити для того, щоб полегшити страждання.
Особисто для себе, я не впевнена, що я змогла б собі пробачити вбивство рідної людини, не залежно від того, як би я собі не втовкмачувала, що це “на благо”….
Дякую Автору. Чергова Ваша стаття, де мене не залишає байдужим сама постановка проблеми. Питання самогубства, евтаназії та аборту надзвичайно гостро постали в західноєвропейськом світі. Хоча це дискусії, які ведуться переважно на рівні протистояння з державними інститутами та церковною догматикою, проте вони губляться в лабіринті юридичних, медичних та моральних аргументацій. Одного разу уклавши “суспільних договір” людина зробила державу зацікавленою стороною власного права на життя. Ця проблема існувала і раніше, як до появи держави, так до самої її постановки, проте для надмірної лібералізації західного світу та загострення протистояння держави і громадянського суспільства питання на зразок евтаназії виступає “межевою ситуацією” (загострення, критична ситуація). Так, згідно Гайдеггера, в умовах “закинутості” (приреченість на життя; людина не вибирає, коли і чи загалом вона хоче народитися) людини у світі її Смерть залишається тим єдини неповторним в чому вона відрізняється від інших. Прошу вибачення за можливу складність та химерність висловлювання, проте, перш за все, це питання світогляду та особистого вибору (навіть божевільного) людини, який не можна адекватно передати словами та не має сенсу поза мисленням людини, перед якою постав цей вибір. Або ми визнаємо виключне право людини на смерть (це не стосується аборту, оскільки це потенційний вибір замість того, хто його так ніколи і не реалізує), або в супротивному уся подальша дискусія захлинеться в протистоянні різного роду нормативностей (медичних, юридичних, моральних тощо).
Щодо мене, то в мене не має відповідь на це питання. Це своєрідна “дилема вязня”, коли будь-який вибір несе певну рівень ризику за умов відсутності знання про кінцевий результат. Міра ризику та результат буде встановлена лише після вибору, коли не має шляхів для відступу або не можна повернутися до статусу-кво. З однієї сторони, я проти, щоб цей вибір робив будь-хто окрім самої людини, а з іншої, я категорично проти узаконення евтаназії, адже в такому разі легітимізується не просто розширення особистих прав людини, а ознаки “природного стану”, на противагу якому була власне створена держава.
П.с. Про дилему евтаназії знято іспанський фільм “Море в собі” (“Mar Adante”). Його велика перевага в тому, що це зразок незалежного кіно, яке не боїться нерозуміння із сторони глядача.
УРАААААААААА!
10-й ювілейний допис!!!!!!!!
Нє, ну все-таки я дуже противна :D .
Дивний, дякую, але то 9. А 10 – Записки самогубця
Мені було важко найти десятий! тому я найшов цей))) добре шо я на старості хоч шось ще находжу тут!
Моя мама зробила величезне дослідження на цю тему, провела не одну конференцію. Вона, як лікар, і як викладач медицини виступає проти евтаназії.
А я, її син, впринципі за таку штуку.
Святослав Віталійович Хокуїст Войовничий каже:
А можна спитати чому?
Відповісти “Евтаназія: вбивство в ім’я співчуття чи реанімація сатанізму?”