— Хочеш, пісню тобі проспіваю? Хочеш, казку тобі розкажу, Як тебе я безмежно кохаю, Як твій образ в душі бережу? Хочеш, в сні я до тебе прилину, Хочеш, в мріях тобі я з’явлюсь? Принесу почуття голубине І об скелі стрімкі розіб’юсь ? Хочеш, будуть ходити легенди Про любов загадкову мою? Хочеш, будуть співати дерева Про [...]
Переглядів: 1,593
ех…не завжди все буває взаємне…
гарно)
:thumbsup:прямо про мене) В мене є пару таких “знайомих” що кожен мій вірш сприймають, як звернення до них, а я
мовчу і мучу 
А та кому мої вірші були адресовані мабуть і вірші не любить насправді 
Одне добро – шо то минуле, нашо мені то все забуле?:)
Повторююсь,Актор, але таке наше життя…
І я повторюсь – забудьте про все. І живіть собі тихо…
Та ну, спогади всеодно колись нахлинуть…Можна викинути записи, але спогади не зітреш…А от з кожним новим днем творити нові спогади – класні- ніхто не забороняв…Хоча
“Зойкне тихо поїзд, рушить – і нема…
Тиша на пероні, горда і німа…
Як і на пероні, так і у житті -
Зустріч і розлука на однім путі…”(не пригадаю автора цих слів)
Яка жорстока кінцівка!
Так – спогади мають здатність вертатися. Але з часом вони втрачають силу. Повір, Хорей – вони ВТРАЧАЮТЬ силу. Вони стають слабкими, потім знову надходять, знову стають слабкими – не можна все життя жити тими спогадами – що то за життя буде? Якщо тобі так легше буде – просто зруйнуй все до ноги, навіть якщо щось добре – зруйнуй їх до щенту, вирви зі свого серця, покрий їх матом, покрий матом того, хто змусив страждати – ти маєш повне право на це – тобі легше стане. Значно легше і простіше, ніж думати постійно – от, так сталося, так шкода. Кому потрібні твої спогади? Хто їх цінить чи оцінить? Хто підійде до тебе у самотні осінні чи які там ночі і скрасить ту самотність? Спогади? – Фарс, вони ще більше тягнуть нас в прірву. Той, хто змусив тебе страждати – сам не мучиться, то чому ти маєш? Вирви нафіг все і живи спокійно, насолоджуйся життям, воно прекрасне…
Ой, відповіддю на останній комент запросто стане мій останній комент до вірша “через 10 років”
Дякую за поради, michael , проблема в тому, що я вже давно спекалась таких спогадів. Ті стосунки стали для мене чимось далеким і недосяжним….А от той, хто змушував мене мучитись, тепер мучиться сам…І допомогти я йому не можу, бо , власне, не хочу. І мені від цього стає інколи смішно. Я живу, мрію, кохаю… Моє життя повністю склалось. А от його …не дуже…Може, я маю його шкодувати? Але – і хай я в цьому егоїстка – мені його зовсім не шкода…
Ще один доказ жорстокості і пофігізму. Так воно і буває коли любиш не когось а лише себе. Але ж коли шось не так то треба розказати всьому світові що мучишся через когось.. як інакше…
Певна річ, що любов до себе переважає…Відчувати на собі провину за те, що відбувається навколо, в меншій мірі, безглуздо…
А любити себе і жити тіки заради себе не безглуздо?
Робити іншим зле і не відчувати провини не безглуздо?
Бути рабом свого егоїзму який в кінці зажене тебе ж в глухий кут розпачу – це не безглуздо?
А все що відбувається навколо – це лише результат наших же дій, вчинків, сприйняття, тощо.
Але ж де там. має бути наше рідне “Моя хата скраю”.
Ну, тут напевно справа не тільки в егоїзмі. Хоча він є в кожного з нас. Але скажімо так – той, кого ти називав коханою людиною, і хто тебе називав так само, або і не називав - сказав тобі до побачення, створивши таким чином для тебе велику халепу й внутрішній колапс. І не хоче тебе бачити і чути. Або хоче бачити і чути, але в якості друга – яка різниця? Ти можеш допомогти – так, ти можеш якщо треба розрадити чи підтримати – так, ти можеш просто запитати як справи – так. Але для чого це все? Людина, до якої ти відчував значно більше, ніж симпатію – ніколи не зможе бути просто другом. До того ж вона зрадила тебе і все, у що ти вірив. І свою віру у неї зокрема.
Питання – вона не відчуває провини – то чому ти маєш відчувати провину за те, що не підтримав чи не хочеш того робити. Ви не разом – крапка. Кожне наступне спілкування, намагання щось допомогти чи ще там щось буде ятрити стару рану – кому від цього легше? Нікому. Людина зробила свій вибір – сказала вам до побачення – від того моменту усі її проблеми і негаразди лягають на її плечі, або на плечі її наступного супутника – новго хлопця, дівчини, чоловіка – та будь-кого – і то не є егоїзм, просто людина зробила свій вибір і ви маєте так само його для себе зробити…Сказати їй до побачення і викреслити з життя. Так буде чесно…
Ну та то ніхто не заперечує… кожен робить свій вибір. Людина йде де їй буде краще – то хай собі і тішиться тим кращим…
йой, стільки думок виникло і всі якісь хаотичні, спробую впорядкувати.
. Ми про щось подібне з тобою вже раз сперечались отут. 
Якщо людина не хоче бути з тобою і вона чесно тобі про це говорить – то це її право. І такий вчинок не заперечує нормальних відносин чи навіть дружби в майбутньому. Риба шукає де глибше, а людина – де ліпше. То є наше право. Кожного. І не можна так категорично судити людину: ти не зі мною, коли я того хочу – значить ти для мене вмерла. Ніхто нікому нічим не зобов”язаний.
. Не тримайте зла на людей і буде вам добро))))
По-перше. Вірш. Гарно. Мені нагадує стиль написання О.Олеся. Сподобалось
Тепер щодо дискусії, яка тут розвернулась.
” Ті стосунки стали для мене чимось далеким і недосяжним….А от той, хто змушував мене мучитись, тепер мучиться сам…І допомогти я йому не можу, бо , власне, не хочу. І мені від цього стає інколи смішно. Я живу, мрію, кохаю… Моє життя повністю склалось. А от його …не дуже…Може, я маю його шкодувати? Але – і хай я в цьому егоїстка – мені його зовсім не шкода…” – я не знайома з автором рядків і не знаю всю ситуацію зблизька, тому наперед вибачаюсь, якщо когось мої слова зачеплять. З того всього я не впевнена, що насправді те почуття, про яке ми тут говоримо, існувало. Як на мене, то людині, яку кохаєш, бажаєш щастя ( я маю на увазі впринципі, а не тільки з собою). Як на мою примітивну логіку: я люблю людину, значить я хочу, щоб вона була щаслива. Якщо я їй цього щастя не можу дати, значить нехай вона буде щаслива з тим, хто їй це може забезпечити.
І тим більше, якщо моє життя склалось цілком успішно, то чому в мене нема жалю до людини, в якої цього нема? Тим більше, якщо я її колись кохала, а зараз це в минулому? Чесно, автор, я такого не розумію.
“Певна річ, що любов до себе переважає…” Питання: що вона переважає? Любов до когось? Співчуття? Бажання допомогти? Нормальні людські відносини? Згідна з Дивним, це як мінімум безглуздо.
До коментаря №14. просто не хочу весь копіювати
І взагалі, друзі, все, що не робиться – все на краще. То я вам точно кажу
Тут що спільнота ображених? І кожен хто ображений хоче змішати з лайном того кого назначив винним в своїх негараздах. І під то підводить купу гарних слів і наукове підгрунтя. Давайте не будем створювати філіал психіатричної клініки! Світ і без того хворий і невиліковний. А тут ще ви ходячу заразу песимізму і образи і невимовного жалю невідомо за чим сієте в маси. І дивовижним чином винен завше хтось.
Цікаво, чи з’явиться хоч колис допис на зразок “я не зумів впорядкувати своє життя і я невдоволений. сам собі винен.” Мабуть ніколи.
Зато буде купа таких “Всі мужики козли”, “Всі баби стерви”, “хто зраджує та дура”, “Ти мене кинув – мучся до смерті”, “Ти від мене пішла – хай тебе твій чоловік вдусить”…
Жовч! Ненависть! Заздрість! Неприязнь! Образа! Моральна травма! Злорадство!
Ось що є у ваших дописах… і ніде нема щастя…
І це все ви прикриваєте гарними словами, метафоричними зворотами і філософськими темами! Але я вас наскрізь бачу!
Та ви навіть не можете найти жодного вірша на конкурс… або його не існує тут або ви зайняті надто своїми образами і соплями… коментуванням лише власного вірша і свої лиш теми і більш нічиєї – бо ж свої соплі найсолодші а свої думки найрозумніші. Коментуєте своє бо любите почитати розумну людину.
давайте.. маскуйте свою жовч краще… але в сотні разів! бо я бачу наскрізь…
ггг. Знову мушу погодитись з Дивним
, ця закономірність починає мене лякати)
), не мовчіть, повірте, ваша думка цінна для автора.
Але народ, і дійсно, подивіться на ситуацію: людей, які коментують різні дописи можна перерахувати на пальцях. Більшість закрилися в межах власних дописів. А ви хоч чужі читали? Невже вам немає що сказати на ці теми, невже не просткакує жодної думки? Я не хочу нікого образити, але тут не блоги, де читають тільки вас і говорять тільки про вас, тут СПІЛЬНОТА і ми тут разом обговорюємо всіх. Навіть якщо якийсь допис чи вірш викликав у вас тільки бажання покритикувати – критикуйте ( ну в межах наших Правил, звісно
“Ти від мене пішла – хай тебе твій чоловік вдусить”…
Думаю це стосувалось мого коментаря, роз’ясню – дівчина з минулого, жоната вже на іншому, в інтернеті мене дістає, почала з того, що запропонувала себе, потім діставати почала пишучи мені всякі приємні словечка і т.п. залицяючись. Мені її зовсім не потрібно і пофік на неї, те що написав про чоловіка, це стосувалось не моїх ревнощів чи щось типа того, лише не бажаю щоб мені минуле плювало в майбутнє.
Та я не мав наувазі когось конкретного… це просто збірний образ який творять всі учасники… а хто про шо писав я чесно кажучи вже й не памятаю… а от враження лишилось!
Актор, як на мене, то чоловікові не личить таке обговорювати. нехай вона була тричі неправа, нехай вона дійсно зараз веде себе так, як ти описуєш – ніхто не каже тобі повертати минуле. Але і виставляти власну і чужу брудну білизну на загальний огляд – цей вчинок НІКОГО не виставляє з хорошої сторони. Я розумію, що дуже багато (якщо не всі) наших дописів базуються на власному досвіді і особливо це стосується розділу Творчість. Тому я нічого поганого не казала про вірші чи прозу: якщо твоя чи чиясь життєва драма (трагедія, фарс) змогли стати поштовхом для того, щоб написати щось вартісне – то це тільки плюс автору. Але твій останній коментар викликав саме таку реакцію, як я написала на початку свого коменту.
Рік мовчав, рік терпів, нащо мені це?) Хай чоловік її вгомонить, якщо йому на це не пофік. Виставляти брудну білизну? А хіба це не спільнота де більша частина так робить?) Ми тут мабуть ніхто один одного не знаємо, тому сенсу приховувати подібне не бачу.
гм… ну принаймні все що ми виставляєм має бути якось завуальовано…
а не прямим текстом
Почну з кінця.
1. Не справа в знаємо-не знаємо. Я говорила про сам факт. Це не характеризує нікого з позитивної сторони. Я розумію, що тут крім того, що ми чужі люди, які один одного не бачили і не відомо чи колись побачать, відіграє велику роль і той фактор, що це не “живе” спілкування. Але… Для чого це тут виставляти саме в такому світлі? ( Я вже про творчість говорила). “дівчина з минулого, жоната вже на іншому, в інтернеті мене дістає, почала з того, що запропонувала себе, потім діставати почала пишучи мені всякі приємні словечка і т.п. залицяючись. Мені її зовсім не потрібно і пофік на неї” – оцей абзац ти написав з якою метою? Щоб ми всі побачили який ти сильний? Чи який хороший, що за тобою так дівки ганяють? Не розумію…
2.”Виставляти брудну білизну? А хіба це не спільнота де більша частина так робить?)” – НІ!!!! Коментар № 17 Дивного. Тут Спільнота, де люди обмінюються думками, обговорюють цікаві теми, діляться своєю ТВОРЧІСТЮ. І мені дуже шкода, якщо твоя фраза відображає твоє справжнє відношення до УОС. Бо вона є ДУЖЕ хибною.
3.”Рік мовчав, рік терпів, нащо мені це?) Хай чоловік її вгомонить, якщо йому на це не пофік.” – А її чоловік є тут? Якщо ні, то повертаюсь до питання, навіщо це тут писати. А якщо так, то все-одно, тут не програма “Окна” чи ще щось з цієї серії.
Дякую за увагу.
До 16 коментаря. ”Якщо людина не хоче бути з тобою і вона чесно тобі про це говорить – то це її право. І такий вчинок не заперечує нормальних відносин чи навіть дружби в майбутньому” – Все, правильно – якщо каже, що не хоче бути з тобою і ставить крапку. Але якщо каже, що не хоче бути з тобою, але крапки не ставить, а постійно підігріває масло на вогні, говорить такі речі, що можна було б подумати, що блін без тебе не може – а потім бере і звалює до іншого – це чесно? Можна нормальні відносини мати з такою людиною у майбутньому чи дружні стосунки? Напевно, що ні.
“Риба шукає де глибше, а людина – де ліпше”. Свята правда. Але краще чесно сказати , для чого голову морочити?
“То є наше право. Кожного.” Так – то ваше право.
“І не можна так категорично судити людину: ти не зі мною, коли я того хочу – значить ти для мене вмерла.” Тут справа не у тому, що хтось з тобою, коли ти того хочеш чи не хочеш – хтось з тобою – то з тобою, ні – значить з кимось іншим або сам по собі. Але інший – той, кого послали нафіг – має право на те, щоб з ним бути чесним. Ні?
“Ніхто нікому нічим не зобов”язаний” Ще й як зобовязаний, якби ніхто нікому нічого не був зобовязаний – то давайте зара всі плюнимо один одному в лице і скажемо – ми ніхто нікому не зобовязані, нам глибоко накласти одне на одного. Але тоді до чого світ дійде. Звичайно, що не зобовязані – але якщо в людських стосунках ставити правило таким чином – то ви мені вибачте. Правду в стосунках має знати кожен. І правду казати зобовязаний кожен з двох. А не грати варята. Все одно – все вернеться і вдарить бумерангом. То для чого то робити? Чесність і ще раз чесність. Немає того у стосунках – нафіг ті стосунки. І все. І не треба продовжувати ті стосунки ні в дружньому форматі, ні в будь-якому іншому.
А стосовно того, що спільнота є для того, щоб виставляти сюди брудну білизну – категорично проти!
Найдіть хоч одну брудну білизну, яку я виставив? Де? Просто кожен має свій досвід і на основі цього досвіду ділиться своїми думками з іншими. Звідси шукаємо якусь дотичну.
Хто з нас матюкав чи проклинав когось? Чи може казав – он який я хороший, а моя (мій) (колишня чи колишній – то скотина чи стерва остання???) Ви чули десь таке??? Тому з Актором не погоджуюся.
І підтримую Лорелею – виставляти білизну на показ – справа не хороша. Кожні стосунки є особистою справою кожного. Ми на спільноті говоримо про стосунки, але не називаємо імен, і не тикаємо пальцями – хто добрий, а хто поганий. Ми ділимося думками по суті. Ще раз повторюю – не для осуду – а для пошуку якогось варіанту. Щоб стати кращими.
Хто хороший а хто поганий і без імен ясно стає
Дещо послаблюють враження від вірша дієслівні рими у першій строфі…
Натхнення!
хороший віршик…