Одна лиш іскорка єдина —
Вогонь із неї спалахнув.
І несподівано, раптово,
Без жалю серце поглинув.
Один лиш погляд і усмішка
Як землетрус потрясли світ.
Але безжальная насмішка,
Мов повінь, наробила бід.
Та вітер віє, не стихає,
Життя, мов ураган, несе.
Новий вогонь вже роздуває
І землю заново трясе.
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 383
Сподобалось…
Гарні аналогії, цікаві, незбиті фрази. Нічого подібного ще не читала…
+1 сподобався підхід…. окрім слів, ще й візуалізація (стилізація кольорів під стихії)
Цікавенько!
Дякую) Цікаве ще й те, що вірш прийшов до голови зовсім несподівано). Сьогодні дуже довго не могла заснути і раптом десь о 2 годині ночі зрозуміла, що думки починають римуватися) І вони мені так сподобались, що зіскочила з ліжка і одразу ж записала, а вранці підправила і опублікувала). Отак часом безсоння буває корисним)))
Веселенько
Веселенько, що саме?) :wink:
Сподобалось що різними кольорами???
Так – кожен вогонь, кожна іскорка має здатність затухати…
В кількох рядках описано процес, вічний процес розпаду і становлення:thumbsup:
Але це не значить, що нам треба думати тільки про кінець іскорки чи на тому зациклюватися. Тому “новий вогонь вже роздуває, і землю заново трясе…”. А якщо не роздуває, то ще роздує. На все свій час. А за вірш
Лаконічно і гарно :wink:
Ууууу))))
дяяякую))))))) Я навіть не задумувалсь над тим, що оце описала аж такий “вічний процес” 
гарно, і Ви молодець, що неполінились встати і записати !
До tolkova:
Дуже дякую)))))) Рідко коли так спонтанно приходить натхнення, але коли уже приходить, то гріх цим не скористатись)
Клас!!! Які почуття! Скільки вогню!