Краще синиця в руках?… або Про жіночі фобії
“Ну і як вона це терпить?! Я б кинула і все!“ – не раз мені доводилось чути від дівчат/жінок, та й взагалі, тема “він козел, а вона, дурна, терпить” – лейтмотив більшості дівчачих/жіночих теревенів і зачайних бесід. Мовляв, “та якби мій…” (тут розгалужений алгоритм з тисячею варіантів: гуляв, пив, бив, ревнував, не дарував квітів, вимагав анального сексу (ги-ги) чи носив спортивний костюм на корпоративи), “то я б…!!!”.
Я б…
Я б…
Перевиховала?
Шантажувала сексом чи кухнею?
Писала б заяви в міліцію?
А якщо не допоможе, то чорт із ним, із поганцем, на світі є повно чоловіків, і я, така гарна, мудра та талановита, вже б постаралась, знайшла б когось достойнішого!
І щасливі жіночки, власниці, тих хто не… (гуляє, п’є, б’є, ревнує, не дарує квітів, вимагає анального сексу (ги-ги!) чи носить спортивний костюм на корпоративи), гордо, з жалістю і мале-е-енькою домішшю презирства хитають головами в адресу “нещасної”: ну не повезло ж, такого упиря полюбила, і мучиться з ним! Та сплюнь, забудь і розітри! А вона, диви, терпить… Ну дивачка!
І тут в мене виникло запитання: шановне жіноцтво, котра з вас настільки сильна, щоб не на словах, а фактично, раз і назавжди, покласти край стосункам, поставити крапку, витерти його ім’я з телефонної книги і нік з аськи, викинути нафіг всі подарунки і спільні фотокартки, і почати життя заново?
Піти геть, в пустоту і невідомість, не до “когось кращого”, не до давнього прихильника чи старого закоханого друга, який вже котрий рік чекає вас з розпростертими обіймами, не до нового коханця, з яким на днях познайомилась десь на вечірці, і за ці кілька діб він зніс тобі дах…
А просто піти, в нікуди, гордо заявивши “Цього я терпіти не буду!”
І не чекати потім ще цілий місяць: а ну ж подзвонить? А ну ж приповзе на колінах? Ану ж благатиме повернутись?
А справді піти! Не для того, щоб покарати, чи провчити, а для того, щоб припинити стосунки, які вас мучать, насправді приносять тільки біль, які навряд чи мають якесь приємне майбутнє, які тримаються на одному-єдиному страху: самотності, нехай суто номінальної, але ж через це і такої страшної. І єдиний принцип, яким заспокоює себе ця жінка, є оте сакраментальне, що краще синиця в руках, аніж журавель в небі.
самотність
І ніхто свою “синицю”, нехай в край обнаглілу, свавільну і безсердечно, так просто не випустить.
І не треба винуватити тих, хто “терпить витівки” свого хлопця чи чоловіка: вони просто жертви страху залишитись самими, і кожна з нас на їх місці поступила б так само. І ця фобія – це не тільки страх самій не впоратись з побутом (скільки випадків, що ми потрапляємо в пастку до чоловіків-альфонсів чи бездар, які, навпаки, тільки ускладнюють нам побут?), це страх, дбайливо плеканий цілим суспільством: адже одинока жінка завжди викликає в кращому разі жалість, навіть якщо у неї своя квартира, авто і бізнес, а самотній чоловік – це завжди в нашому застереотипізованому, старомодному і первіснообщинному ладі “завідний женіх” – навіть якщо це лузер з лисиною і без прописки.
І виходить, що чоловіки маніпулюють цим нашим страхом, цією нашою фобією, одного разу впіймавши якусь із нас, вони вже не відпустять: як завгодно знущаючись і перетворюючи життя на пекло, вони знають, нікуди ми від них не подінемось.
Я завжди виступала прости дебільних суспільних нав’язувань, і в цьому топіку теж хочу сказати:
ДІВЧАТА! Не бійтесь самотності – бійтесь заплаканих подушок.
Справжні чоловіки, варті вашої любові, ніколи не змусять вас страждати, і пофіг, що сусідські бабульки хитатимуть головами “Ти диви, сама лишилась! І що ж їй тепер робити?!” То ж не їм, а вам вкотре терпіти його приниження чи образи, не їм, а вам, давити в собі гордість і ревність, в кінці-кінців, не їм, а вам, все життя терпіти побої чи зради.
P.S. Хлопці, я вас люблю 
))
Коментарів аж 28, Насвинити | Пінг (якесь дурне слово)
Дуже кльовий пост..)
)!!
насправді..багато хто не наважується обговорювати таких тем і думає, що, якщо їх це оминуло в житті, то такого виду проблем немає
але,дійсно, можливо не одразу видно, з ким дівчата починають зав’язувати стосунки! Спочатку ті ж хлопці можуть бути білі і пухнасті, а потім вилазить,що люблять собі з “пацанами побухати” і т.д., а вони це мають терпіти.
Взагалі, стосунки-річ непроста, і чим більше ми в них вникаємо і заглибюлєємось, тим важче нам потім сказати :Sorry, Michael (переклад: Вибач, Майкл P.S. Притримуєсь правил сайту
Легко дивитись зі сторони і обговорювати…))
але тим не менше, якими би необережними дівчата не були щодо вибору свого кавалера.. не завше побачиш все..
дякую автору за пост..))
таке актуальне завжди!!
Хороший допис. Навіть додати особливо нічого. Зате згідна з кожним словом. Але не настільки ще розвинута наша дівчача самосвідомість ( не в окремих випадках, а в загальному), щоб наплювати на суспільну думку та на ті самі свої страхи. Хоча десь там далеко розум підказує, що зовсім нам такого не потрібно: і робиш все сама, і підтримки ніякої, ще й невдоволення періодично висловлюють ( тут автор дуже гарно в попередньому дописі написала), але ми той внутрішній голос розуму чемно затикаємо і ревно слідкуємо, щоб навіть пікнути не посмів….
Не буду зараз казати, що треба робити в таких випадках, єдина маленька порада: якщо ви вже таки послухались внутрішнього голосу/батьків/подруг і вирішили порвати ті відносини, не повертайтесь і ніколи не погрожуйте розривом, якщо дійсно не збираєтесь йти – єдине чого ви тим всім доб”єтесь, то тільки “в нагрузку” отримаєте ще й впевненість вашого “принца” в тому, що нікуди ви таки не дінетесь: “он, збиралась і не пішла, значить і не піде”…
ДІВЧАТА! Не бійтесь самотності – бійтесь заплаканих подушок.
Оцей вислів поставила б десь у рамочку
Дійсно, не варто боятись нового. Якщо у ваших старих мештах виліз цвях і коле вас у ногу до крові, то треба без вагань ті мешти викинути. І ви точно знаєте, що після того на ваші ніжки чекатимуть нові, котрі ви уже виберете точно собі по нозі)
ггггггггг. Цікаво, наскільки зараз хлопці втішаться, що їх порівняли з старими мештами
Думаю, що вони зараз зберуться на думці і всі гуртом напишуть нам один-два дописи відповіді
Прочитав тіки останній рядок поки! мені вже подобається
ми вас теж 
потім почитаю – коментну
А хлопці сидять і думають: хто цю авцу (вівцю – рос.)
запустив на спільноту, га?!
запустив на спільноту, га?!
Хм… а один з них : і нащо я цю авцу (вівцю – рос.)
))))
жартую)
ггггггггггггггггггггггггггггггггггггггг
то було “жостко”!!!!!!!!!!!!
Охохо! )))) та чо ))) нормальна овечка!
Сама ж пишеш шо Ви жінки самі собі ото поробили. І самі йти не хочете – бо ж синиця… ніхто ніколи нікого ні до чого не може змусити.
А щодо самого допису – сильний! супер!
був би я жінокою він би вразив мене до глибини душі бо я впізнав би там себе
ну а зрештою все правильно. Хоча мушу сказати що й чоловіки попадають часом в ситуації коли і разом бути не сила, і розійтись не може – бо любить там чи ще щось.
Зате з одним я не надто згоден: “одного разу впіймавши якусь із нас, вони вже не відпустять: як завгодно знущаючись і перетворюючи життя на пекло, вони знають, нікуди ми від них не подінемось.”
та хто Вас тримає? йдіть собі
До Наталки: а є така приказака – “бачили очі що купували…” Отак і тут – де ж ви дивитесь? Самі собі очі закриєте а потім жалієтесь що хлопець виявився не такий як ви хотіли?
Але я цього не приховую! І жодна дівчина не може мені сазати “а я не знала…а ти виявився…” Ги-ги 
Я от гоню бєса, люблю випити з друзями, вічно на своїй хвилі, мене важко зрозуміти, а також маю складний характер і ще я хам
А загалом – люди самі собі мазохісти у більшості випадків.
п.с. Які ж ми хлопці козли
О-о-о, а тут одного коментаря замало : )))) Виникла тема іще одного допису… чекайте в студію
))
” а також маю складний характер і ще я хам Але я цього не приховую!” Ну, по-моєму, тут хвалитись особливо нічим, нє? Де ж тут логіка — визнавати що ти хам і не намагатись ніяк це виправити?????
До Даші: а бач? я як муза – надихаю на цілі дописи
До Софії: А нашо виправляти? Воно досить весело! І ніби не заважає
Ну якщо б я могла щодо цього висловитись безсторонньо і неупереджено, то я б сказала, що відверте хамство ще нікого не прикрасило (ну це якщо б я тебе не знала, а просто випадково заглянула сюди і прочитала комент).
Я ж казав, що мені пасує
ти читай наступний топік, музо… і зрозумій, що цінують тебе за позитивні риси, а хамство просто терплять…
якби, Дивний, все було так просто, то не було б болісних розчарувань, річечок сопель та сліз
я на щастя не суджу з власного досвіду, то може й чогось не розумію, чи не так кажу.. але вид на те все в мене отакий) :wink:
ти от, ніби там собі зустрічаєшся, а потім шось таке непопраиме вилазить..
починаєш бачити такі колосальні недоліки.. і т.д..
є просо одна проста істина – якщо ти можеш змиритися і прижитися з недоліками свого хлопця/дівчини, то приживайся собі на здоров’ячко, а якщо ні – то до побачення..
от все на прктиці-просто.. тільки.. в житті о не так..
P.S.(розшифровка – post scriptum – після написаного
Просто деколи щось, що на початку стосунків здається терпимим, через деякий час починає нервувати до зубної болі… Чи то окуляри розбиваються, чи то просто неадекватно оцінюєш власні сили…
ту лорелея: в топіку наступному про Правду акі підлість я написала з цього приводу
)))
Я читала, але я маю на увазі трохи інше. Коли і міняти то особливо нема чого – ну така собі невинна звичка їсти за компом і сипати кришинки на клавіатуру (написала перше, що в голову прийшло) – життю не заважає, людина від того гірша не стає і , в принципі, миритись з тим можна. Але уявімо собі, що ти по життю жахливий педант… Спочатку будеш терпіти, а потім на голову миску вдягнеш…
Угу… Правильно. А ще коли людина при цьому каже: “Ну такий я! Хіба це не мило??!!”, то взагалі одянеш на голову каску мотоциклетну задом наперед і підеш гуляти по рельсах в великому шоці
))))))))))) 
Але! НЕ можна робити установку собі типу “от я його/її зміню і тоді все буде добре”. Давайте приймати інших такими, якими вони є, адже в кінцевому результаті такими ми їх і полюбили
ну це зрозуміло
))) 
людей треба любити не лише за достоїнства, а й за недоліки, справа тільки в тому, що недоліки – це речі, які змушують лише скривитись… а речі, які змушують плакати, це вже не недоліки. Це вже щось інше. Це те, через що і варто сказате оте “досить“, про яке і йдеться в моєму есе 
))))))))))))
№ 23. А от з тим згідна повністю
“Любиш не за що, а не зважаючи ні на що”
Кожен робить свій вибір.
Зато від дівчат на їх дурості я часто чую “Да, я такая”
Тому найперше треба задуматись тим, хто робить зле іншим, і кому то вилазить боком.
А якшо хтось робить щось ніби не надто позщитивне, але ніхто не жаліється – то хай собі робить!
Взагалі поняття “добре” і “зле” – то субєктивні поняття. І хто не згоден шо між ними немає чіткої межі – киньте в мене арматурним гаком!
Бо комусь поїсти на клавіатурі – то кінець світу і верх антисанітарії, а комусь – абсолютно нормально та ще й функціонально!
в наступній статті я написала, що аби не розводити софістичних балачок, упростимо задачу тим, що “добре” – це коли усмішка, а “зле” – коли сльози. Так значно легше орієнтуватись в просторах власної совісті))
ну можливо… так простіше. але ініш мої аргументи це не заперечує.
тобто, якщо мої погані вчинки викликатимуть у когось сльози, але людина терпітиме через те, що любить, то я молодець, так тримати?))))
Відповісти “Краще синиця в руках?… або Про жіночі фобії”