Невже ніхто не цінить це життя
Народжуємось в муках… Мить…
Відходим в небуття…
Але ця мить і є життя,
Тож не спішіть її прожить…
Життя коротке і ми спішимо прожити його. Все спробувати і все відчути, все перевірити і все побачити. Пролітають дні і як кадри в калейдоскопі змінюються люди, обличчя, події. Не знаєш за що вхопитись. Хочеться бути одночасно в кількох місцях і з різними людьми. Хочеться самій бути різною, адже так цікаво відчути себе стервом чи ангелом, пай-дівчинкою чи шибайголовою, дитям вулиць. Відчуття і враження є тими барвами, які розмальовують життя і не дають йому залишатись чорно-білим.
Вир життя засмоктує, затуманює і поступово ти перестаєш бачити все навкруги, женешся за чимось аморфним і нічого не встигаєш, бо хапаєшся за все одночасно. І виникає жаль… Жаль за втраченим часом, за тим, що не зробила, не побачила, не відчула, не сказала…
А коли ти нарешті зупиняєшся та озираєшся довкола, то бачиш, що найважливіше відбувається саме за межею твого виру. Вмирають близькі люди, а ти не встигла їм так багато сказати, чи навіть просто побути поруч, бо кудись спішила за новими враженнями, а це залишала “на потім”. А “потім” може і не настати… для тебе чи для когось… яка тепер різниця?…
Почуття проходять стороною, бо на них чомусь теж не звертаєш уваги. Що таке любов, дружба, сміх, печаль, злість, радість у порівнянні з жагою нових вражень? Ти думаєш, що на почуття ще буде час, а зараз потрібні відчуття. Але час працює не на тебе. Відчуття мають часові рамки, а почуття знаходяться поза часом.
Жага пригод та вражень притуплюється з віком, та й самі враження стають слабші, стираються з пам”яті і перестають існувати. Лише вряди-годи, діставши з полиці старий запилений фотоальбом, починаєш згадувати, але це лише примари тих вражень, що були тоді.
І розумієш, що те, що дійсно мало значення, пройшло стороною. Ти так нічого і не здобула, а пропустила ой, як багато. Несказані слова любові, подяки, підтримки каменем лежать на душі, а сказати їх вже нема кому…
Ось так в гонитві за чимось невідомим і пролетіло життя… одне… яке ти спішила прожити… але поставила не на той колір… Гра в рулетку з життям закінчилася повним його виграшем, а ти в глибокому мінусі… бо СПІШИЛА ЖИТИ…
До duvnuj:
не так там погано, як здається. ЩО ж вам так недогодило в спальних районах??
До bonnie:
Ну шо значить не погано? Я ж знаю шо кажу
Не догодило? А шо там могло догодити?
Ви шо хчоете, щоб ваші діти гопніками повиростали? Прийде додому і скаже “Мама, є якіта пару 25 копачєк? а єслі я щяс найду? ану папригай!” або “виручі пацана! васа, ти шо мєня нє уважаєш? ти каво знаєш с района?”
До duvnuj:
Центр мало чим відрізняється. Всякої швалі повно… Коли йду ввечері додому, кілька разів пристає всяке бидло. Чи дівчина, яка йде ввечері – це одразу така, яка вийшла на полювання?.. Або для того, шоб на неї полювали… Брєд…
…вважаєте, всі жителі спальних районів – гопніки?.. вав, виявляється, я – гопнік…
А ви не помічали хронічних “розборок” представників “нефорів”? Не кажу, що в спальних районах такого нема. Є, ще й як! Але ота “поножовщина” тримається неосвітлених вулиць. Або їде в центр. Розважитись і побити нефорів. Постріляти би всіх…
до того ж, у вас застаріле уявлення про гопніків. Вони вже переродилися в грамурних курок. Або в емо. Підлітки вже не “гопнікують”. А ті, хто був такими – пішли на роботу і то все їм повичищалось з мозгів думками про набагато буденніші речі, ніж “рамантіка вулиць розбитих ліхтарів”. Є “рафіновані” гопніки, проте їх одиниці. Та й спиті вже. А бидло на вулицях залишилось. Зрештою, нашій держав вигідно, аби молодь росла неосвіченим бидлом, – такими легше керувати…
До bonnie:
Привіт, гопнік!
До bonnie:
В мене найсучасніше і найактуальніше уявлення про гопніків. І ніколи не переродиться гопнік зі спального району в емо, і ніколи не піде на роботу. Він буде пити, красти і піде в тюрму.
І альтернатив там нема. Ті хто лазив і гопував 15 років тому, 10 років тому, 5 років тому… де вони? Там же! Далі сидять на вході в підвал і бикують. А хто не з ними той пішов… ні, не на роботу – в тюрму.
І нікуди нічо не “повичищалось”. І бути гопніком – то не романітка, а стан душі. Це стиль життя яким просмерджуєшся з самого дитинства і це не висмердиться навіть після смерті.
І як би батьки не виховували святу і чемну дитину – відпустіть її в гопівський “дворік” і ви побачите чудесні зміни!
Ну якщо ви думаєте інакше… прошу дуже…
До duvnuj:
гм… гопи, яких я помічаю, – вже старуваті. В районі 30 років. Нових не намічається. Підлітки масово записуються в емо. Свого часу у мене в класі дійсно були самі гопи. Бо іншого стилю діти тоді не знали. Врешті, шо було дешевше за спортивний костюм? Ото всі хлопаки так ходили. З них усіх залишилось двоє чи троє. Решта перетусували в розряд нормальних людей – працюють, хтось здобуває другу освіту, виховують малят. Биків серед них немає. І в тюрмі не сидять. По-вашому, всі жителі спальних районів – потенційні жителі тюрми???
Так, я думаю по-іншому. В центрі я задихаюсь. Відчуваю себе в могильному склепі. Ненавиджу повертатись додому – намагаємось якомога довше бути на вулиці. І в пісочницях тут немає піску!!!! порох. Врешті, як і місцеві люди… Самі москалиті пенсіонери. Або офіси. Так, я хочу в спальний район!
bonnie каже:
Я вас розумію. Інколи в спеку я просто ненавиджу центр Львова, і так мрію про те, щоб поїхати кудись за місто. Хоча центр дуже зручний в транспортному плані: куди не надумаєш іти-усюди близько. Я живу в спальному районі і незважаючи на реально дуже велику кількість алкоголіків, наркоманів і усього в тому роді, район мені дуже подобається і я б навіть хотіла тут жити постійно)))
До Зоряна:
Я центр ненавиджу у будь-яку пору року… Всі кудись спішать, біжать, не встигають… Навіть коли виходжу гуляти, ловлю себе на тому,що починаю йти з тою самою шаленою швидкістю, що й інші…Зоряна каже:
а я вам заздрю!
о, їх у центрі також страшні маси. А недавно один підліток взагалі спав на зупинці зі шприцом. В нас у під’їзді навіть бомж поселився. Нагадив-напаскудив і переселився. А сморід досі залишається. Жителям байдуже – тут самі квартиранти живуть. Щомісяця змінюються. Тому і друзів не можу місцевих завести – хіба мої старенькі з районів добираються…
bonnie каже:
Або ви просто не помічаєте, або вам пощастило. Але це не свідчить про те, що явище віджило своє.
Ви погуляйте біля школи.. побачите як підростає нове покоління.bonnie каже:
а чом би й ні!bonnie каже:
Це зовсім інша річ… але моє діло – попередити.
Дівчата думають… не знаю чим але про квіточки, зелень, свіже повітря, повільний рух чи ще щось…
Тіки то все до пори до часу, аж поки в ста метрах від дому вас не цапне якийсь маніяк чи просто грабіжник.
А якщо ви щодня будете бачити цілу купу наркоманів і алкоголіків в дворіках, то або станете тираном і нікуди не відпускатимете дитину, або загробите її пустивши на виховання вулиць. І не треба мені розказувати про ваші геніальні пізнання в правильності виховання і таке інше… є фактори проти яких не попреш…
До duvnuj:
Абсолютно незгідна з твоєю катигоричністю-ростеш у спальному районі-значить станеш гопніком. Не правда. Існує справді дуже багато факторів, які впливають на те ким стане дитина. В тому числі ключовим є виховання. Якщо в дитині змалку виховувати любов до книжок, спорту, танців, ще чогось там, то їй аж ніяк не буде цікаво спілкуватись з “тіпами з сємічками”. Діти також шукають “собі подібних”, тобто за спільними інтересами і т.д. А якщо хоче стати гопніком, то намагатиметься ним стати будь-де і район тут не ключовий фактор. Все можливо, лиш би бажання.
Зоряна каже:
Тільки не треба перекручувати. Я сказав що ростеш у спальному районі – твої шанси стати гопніком зростають в десятки разів!
І виховання то все фігня. Хоч в стінку розшибись, хоч годуй дитину книжками, а випустиш надвір – і прийде назад тебе спитає шо значить слово з тьрох букв. І це не буде слово “дім”!
І цікаво йому чи не цікаво, а він буде спілкуватись з гопніками! Бо йому цікаво, бо воно мале і гопніки ще малі, і вони ще не так яскраво виражені. Але вони вже тримаються купи і дитині теж хочеться до колективу. Інакше він буде в дворі лошарою, якого будуть чмирити. І виросте морально нездоровим з купою комплексів.
А собі подібні – то вже філософія. Але то в 20 років і вище. А не по малолєтці. Там всі подібні і у всіх одні інтереси. Це переважно ігри. Але за компанію і жид повішався. Тому і покурити в 5 років буде цікаво, і випити в 7, і вкрасти в 10, і попробувати наркоти в 15 і таке інше.
І ви, як майбутні батьки, нічого з цим не вдієте! Бо саме однолітки будуть авторитетом, а не ви! Круті пацани зі двору VS криклива мамочка – кого вибере саме ваш малюк?
А про то шо стати гопніком дитина може будь-де взагалі абсурд! Як вона ним може стати, якщо їх немає навколо. І навпаки, як можна стати ботаніком чи інтелігентом в середовищі гопів!
Я не перебільшую. Це моя реакція на цю фразу:
duvnuj каже:
duvnuj каже:
хм…з досвіду скажу що якби не строге виховання мене батьками, то закінчила б я певно зараз якесь ПТУ №18 і тусувалась з сумнівними людьми. Батьки ж вчасно змогли мене направити “на путь истинный” і показали що добре, а що зле. І я їм зараз за це вдячна. А то в підлітковому віці в усіх напевно прокидається те “я вже доросла, сама все знаю!”.
duvnuj каже:
ну випустиш…не тримати ж дома під замком…ну спитає. ну поясню!
ну все ясно…
duvnuj каже:
ну й перспективи. хоч бери та й усім нормальним дітям переїжджай в центр в страху щоб не стати гопніком. дитині багато чого хочеться коли вона дитина, для того є батьки – щоб щось дозволити, а щось заборонити. А щодо колективів, то колективи різні бувають, і як це не дивно звучить, але з нормальними підлітками теж!!!І то не філософія. Так воно і є. В будь-якому віці. Є дівчатка з рожевими бантиками, а є в подертих колготах, яким цікаво лазити по підвалах.
duvnuj каже:
duvnuj каже:
треба бути такими батьками, щоб не гопніки були авторитетами, а ви. і взагалі судячи з вашої картини-то хоч ніколи і не народжуй, бо в 5 куритиме, в 7 бухатиме, в 10 крастиме, а в 20 взагалі помре від передозвування. Як же ж тоді взагалі в спальних районах нормальні діти виростають? Чи по вашому всі звідти гопніки? Є ж нормальні! Це неможливо заперечити.
duvnuj каже:
чому це немає? куди ділись? усюди є! і в центрі теж. І при бажанні знайти собі авторитетного гопніка в друзі нічого не буває неможливого.
На щастя, ваша думка абсолютно не збігається з моєю. І я вірю в те, що якщо вже наважусь колись привести в цей світ маленьке життя, то зроблю все можливе і неможливе щоб його захистити від усього того бруду, про який пишете ви.
Зоряна каже:
Як наївно. Заборонити
Заборонити нічого неможливо! Можна тільки прикувати до батареї і тоді точно контролювати.
Зоряна каже:
Не треба плутати дітей 25 років назад і дітей сьогодні! Акселерація…
Зоряна каже:
Дякую, КЕП!
Зоряна каже:
ага… то тре 25 годин на добу присвячувати вихованню… не ходити на роботу, на заботу, в гості, і перукарню… а сумлінно виховувати!
duvnuj каже:
Можна пояснити, розжувати, показати що чорне що біле, розказати про перспективи, а не получиться по попі, по попі!!!
І під домашній арешт без компа на тиждень!!! 
duvnuj каже:
Та немає за що)))Звертайся якщо щось не знатимеш
duvnuj каже:
ми по різному виховання певно уявляємо. це не нудні бесіди по 25 годин на добу, це стиль життя, щоденне спілкування, правильний приклад і т.д.І робота, і салони тому не заважають.
duvnuj каже:
шановний, я в школі працюю! я тих дітей бачу щодня! і не лише біля школи… і не лише з пивом чи чимось міцнішим. Але гопами їх не можу назвати. Насправді це покоління навіть курить набагато менше.
duvnuj каже:
о, я з цим знайома. За двадцять метрів від центрівської хати якесь бидло прямо вимагало грошей. У білий день! Пощастило – встигла добігти до охоронців ринку… Може мені і справді щастить у житті, проте за 20 років у спальному районі у мене не було проблем. Врешті, може це тому, що я там всіх знаю?..
duvnuj каже:
а крім двору (хоча і це – неминуче) є купа гуртків. Я вже з 4 років на такі була записана. До кінця школи був такий послужний список: танці (бальні, естрадні, брейк), англійська, малювання, музична школа, айкідо. Часу на цигарки не було. А, згадала. Ключовий момент мого виховання: церква. І не просто Служби щонеділі. Це були відвідини молодіжної спільноти, куди приходив отець чи семінаристи, спільні дискотеки з іншими церковними спільнотами, постійні поїздки – чи реколекції в монастирях, чи літні табори… Звісно, ходила туди не тому, що батьки за руцю приводили, а тому, що сама хотіла. Мама не пускала – боялась, що в монастир піду.
Зоряна каже:
ги-ги… пригадала себе – я певно до років 15ти ходила з подертими колінами від ровера
Зоряна каже:
погоджусь із тим, що пан Дивний суттєво перебільшує реалії. Діти не є такими страшними, як він описує. Врешті, я з ними працюю. Від найменших – і аж до універу.
Просто тре так жити, щоб не вийшло: я отямився, а дитина вже восьмий клас закінчує! То все не відбувається за один день. Тре бути такими батьками, аби дитина не ховалася зі своїми страхами і переживаннями. І не боялась познайомити з анми друзів. А то деякі батьки потім телефонують батькам того друга, вимагаючи, аби ті не підпускали свого паскудника до їхнього сонечка…
Проте захистити не зможете. Можете хіба постійно пояснювати (але дуууже ненав’язливо – скажімо, ще з дитинства аналізувати казку – де добре, а де – зле. І ким із них маля хоче стати. В старшому віці – мультики, фільми чи книжки…), але в 17 років по попі не надаєте
duvnuj каже:
така дитина зненавидить батьків і ви ніколи не будете знати, де вона лазить. Тому діти не хочуть приходити додому – їх там постійно виховують! Це вічна проблема занадто люблячих батьків…
І все ж стосовно “гопського питання” я з вами абсолютно не згідна. Була би згідна кілька років тому, коли жила в спальці. Тепер я в шоці від центру. Головне – тут нема постійних людей. Всі тут – тимчасові. Скажімо, у моєму будинку усі, крім нас – квартиранти. Окрім перукарні. Я вже перестала знайомитися з сусідами. Мені на них так само чхати, як і їм на мене. Все взаємно…
Такий життєвий момент. Щойно у мене закінчилось молоко для малого. До ранку не дочекаємся. На старій квартирі я заскочила б до сусідки – у нас на поверсі ще двоє малят. У під’їзді – ще троє. Тут я з хати боюсь вийти – мало хто поруч живе! Не раз п’яні компанії знімали квартиру навпроти. Ото чоловік закінчит роботу між першою і другою ночі – і побіжить шукати цілодобовий… Ненавиджу центр! Але життя змушує…
bonnie каже:
У вашій присутності хіба що
bonnie каже:
вам дуже щастить в житті.
bonnie каже:
це вже правильний підхід. тоді і коло спілкування виходить за межі дворів і часу на дурне стає менше.
bonnie каже:
Ну якщо вам попався якийсь будинок хостелного типу, то це хіба показник? В інших будинках всі “свої”, і що це міняє?
Це нічого не доводить, окрім того, що ви хочете якогось тихого куточка з повільним рухом і постійними незмінними сусідами. Просто суб’єктивні бажання. Нічого більше…
duvnuj каже:
от-от і я про те! дівчинку на танці, хлопчика на плавання)))
Хлопчика на бокс! І на футбол!
До duvnuj:
все-таки праще на плавання, щоб плечі були широкі, сильні і мужні)))
на бокс…дивитьись як твою дитину б’ють…о ні! то не для мене. а футбол це звісно класно, тільки потім в них з ногами завжди проблеми…
duvnuj каже:
тутай зараз більшість таких. Суджу по дитячих майданчиках. Сімейства змінюються регулярно. Звісно – мало таких, які мають гроші на житло. Проте мене не цікавить спілкування з бабульками. Намагаюсь знайомитися з молодими сім’ями – а такі тут лише квартирують…
Зоряна каже:
то хай він б’є
Футбол рулить!!! А плавання – це взагалі ідеально для розвитку тіла. Там працюють ГЕТЬ УСІ м’язи тіла. Як підросте – можна і в тренажерний зал відпустити 
Та шо там думати – куди схоче – туди піде. Наше діло не керувати, а пропонувати…
bonnie каже:
ну тільки не треба перебільшувати і судити по свому будинку чи кварталу всіх і вся…
duvnuj каже:
а по-вашому, як я маю судити? Чи повинна промоніторити весь центр? Такво: промоніторені всі дитмайданчики в районі Порохової вежі, Добробуту та універу Франка. І то протягом тривалого часу. За місяць-два люди постійно змінюються! Може, ви скажете, що я повинна не там шукати? А мене цікавлять власне молоді сім’ї з малявками. Бо коліжанки і так приїжджають. А от коли вже ми виїжджаємо в мій колишній район проживання, то на пісочницях проводять час ті ж мої друзі з малятами. З’являються нові – з новонародженими. Проте “старі” практично не зникають. Тож я знаю про що говорю.
bonnie каже:
Вже непогано! Хоча їх там, здається лише три
То ви дитій збираєтесь вигулювати, чи шукаєте з ким би то ляси поточити?)))
Може, просто в центрі люди ведуть активний образ життя і не сидять на тому самому майданчику пів життя?! В спальних районах навіть мами з дітьми “гопують” пів життя в тій самій пісочниці
Я ж і кажу – загнивання 
Я вже й не знаю, чи то чіпати маячки на тих діте йнещасних, аби дізнатись чого вони не сидять на місці і чи то ті самі
duvnuj каже:
вигулюють собак. А з дітьми гуляють.
duvnuj каже:
ляси у мене є з ким поточити – для того не обов’язково на майданчиках тусуватись. Коли знайомиш діток, то автоматично знайомишся і з батьками. А мені набридло щодня знайомитись і забувати, бо нема сенсу їх пам’ятати – все одно їх вже не побачу. А в діток бувають маленькі свята. І хочеться запрошувати не навалу родичів, а інших діток – то ж свято таки для дітей, нє?
duvnuj каже:
якби всі там сиділи по півдня, то в пісочниці не було би місця. Бо діток на одну – десятки. Зазвичай ми телефонуємо тим, з ким хочемо провести час. Чи ви караулите своїх друзів по півдня?
duvnuj каже:
саме тому запам’ятовуються батьки, а не діти. Бо тоді вони би плутались, як в тому древньому мультику про восьминога, який не міг своїх дітей скупати…
bonnie каже:
Це спірне питання
bonnie каже:
Безперечно. Хороша ідея, загалом. Я би не додумався наразі
Хіба вже як діти заведуться.
(тут Бонні має залізним голосом сказати: “Заводяться блохи. А діти народжуються.”)
До bonnie:
не пів дня, і не до півдня, а пів життя – метафора до того, що люди проводять час в тому самому місці.
“іпати маячки” – до такого навіть я би не додумався!
duvnuj каже:
а в центрі дитячих майданчиків то скільки? 2-3,4?
вибору не багато.
bonnie каже:
браво!!!
duvnuj каже:
ага… то ви собі так наївно думаєте
Ще заводять, а потім систематично вигулюють дівок… Якщо ви не знали
duvnuj каже:
ну якщо ви заводите дівок, то то вже не погано)))
duvnuj каже:
цікаво, як би звучали ваші репліки, якби вам регулярно з рук вибивали мишку і допомагали набирати текст. В довільному порядку
duvnuj каже:
Та чого ж? В декого вони таки заводяться… Шкода таких дітей. Бо вони дійсно для своїх батьків (чи як то їх назвати) як блохи… До народження малят треба розумно і виважено підходити.
Зоряна каже:
я про те ж. Обійшла цілий центр, а виходить, що насправді обійшла всього три майданчики…
duvnuj каже:
тішуся, що ще є наївні люди, які думають, як я. І добре, що нам з таким, як пан Дивний дітей не хрестити, а то фабричні верстати би літали
bonnie каже:
екстравагантно!
bonnie каже:
ПРивильно-праивльно.. бійтесь.. нечемних дітей можна мною навіть лякати замість бабая!
duvnuj каже:
чого ж боятись? можна просто посперчатись
Я так мило виливаю всю свою енергію, що потім вдома біла і пухнаста 
Погоджуватись зі всіма це скучно і неперспективно
duvnuj каже:
не переживайте – я з вами завжди готова сперечатись