УДАР. Стишилися кроки. Їх і не було зовсім.
По всій периферії сонячного сплетіння стікаються больові ниточки, усі йдуть до однієї точки, течуть помаленьку, кожна нитка приносить щось своє болюче, щоб одним ударом поєднатися у конвульсивному пориві і ВИРВАТИСЯ на зовні одним єдиним болем…
Біль зміщується по тілі, ніби він живий – ходить туди-суди. Туди-сюди.
Тіло все ще не відкриває отвір. Воно чекає, судорожно здригаючись…
Чим вище піднімаєшся вгору, тим ближче ти до неба…А воно прекрасне, те небо, як і тоді…
Зірки знову стають свідком непоправного, але необхідного процесу пробивання свого власного тіла заради спільної мети. Пошуку вихідної точки – і йому, і собі.
Ще трошки – і вже будуть хмари. Вони майже злилися докупи у єдиному прагненні затулити від Всесвіту одне нещасне божевільне тіло, показуючи його тільки зорям, тіло, яке зараз іде і близьке до злочину, бо хоче викинути на сміття історії свій ключ до безсмертя.
Нічого, тільки іди…
Іде. Кінцева точка вже зовсім поруч. Божевільні люди бігають по колу, їм більше немає чого робити – вони знаходяться в обмеженому просторі – їм добре.
І тілу добре – воно зараз буде вільне від усього непевного і нетривкого, але вічного; від брудного, нечистого, але прозорого; брехливого, але правдивого; від стомливого, оманливого, але прийдешнього; від спаралізованого, скорченого, але рухливого; від паразитичного, невдячного, але відданого; від зрадливого, але миттєво-істинного. Від болю…
Напруженим, але впевненим порухом верхньої кінцівки оголюється пелюстка недавно придбаної квітки, і віддається честь востаннє теплому вінцю свого власного творіння. Востаннє з такої точки зору і такої висоти душа спостерігає за своїм падінням і за смертю нечуваного ярма. Останній комунікативний крок через механізований пристрій – і сукупне прагнення віддати Вічності невдале поєднання двох рушіїв людського існування спопеляє останню думку і намір пізнати непізнаване.
ВІДТОРГНЕННЯ.
Наслідок непримиренної боротьби двох внутрішніх начал, підкріпленого наявними ознаками і ситуативними обставинами, які підтвердили правильність раніше здійсненного кроку. Крок за кроком. Крок за кроком. Крок за кроком.
Природа відповіла масовим психозом. Сонце втратило своє світіння спочатку на день, а потім і на більше.. Весь тиждень лив дощ, якщо і не більше, проклинаючи за непотрібні кроки і непотрібні речі, зроблені чи сказані з певною метою.
Природа дала і дощ і сніг, хвороби і все решта. Але то вже було потім. Ніколи не бачив конвульсії природи, але тоді, спостерігаючи збоку на те все спокійно і тихо, побачив. Можливо, ті конвульсії були спровоковані природними чинниками, можливо антропогенними, або просто то був той самий єдиний відгомін конвульсії, яка нарешті вийшла через відкриту рану того самого тіла, яке, просвердлене, його відпустило, щоб дати спокій і собі і йому і всьому іншому. Тоді. Коли прийшов на то час…Можливо.
Стиха конвульсія приєдналася до іншої і покинула оболонку Землі…
Сподобалось? Поділись з іншими...
Скуштуй ще смаколиків:
гм. цікаво…
оригінальний спосіб подачі, нагадує потік свідомості…
ого… так можна загіпнотизуватись. читаючи… якийсь психоделічно-філософський виклад.
та в michael всі дописи філософські… :-)
Точно можна загіпнотизуватися:)))))
Ну що я можу зробити – подобається мені філософія, і її прагматичний підхід:)
Але ця стаття не дарма попала в категорію есе – дякую Лорелеї, яка надихнула мене на цю статтю. Якщо чесно – обидві статті подібні. Вони про одне і теж:)
гм. Може то пора мені нік на Ерато поміняти? :-)
Нащо:)))
Ну раз надихаю, то і нік відповідний треба :-)
ого. дійсно гіпнотичний ефект. зосередтись на одному реченні чи слові важко, в очі впадають одразу абзаци, великі кавалки і намагаєшся їх поєднати…
оххх і заплутана ж у вас філософія, пане Майкл))
Ну, життя у нас таке – заплутане:))) Що поробиш. Іноді воно просте - а ми його самі ускладнюємо:)))
Просто – коли все просто – то якось не цікаво:)))))
В тексті просто поєднано декілька часових поясів, описано процес і наслідки явища.
До речі – там є подія!!!!!!!!!
Звичайно, попробуй її ще знайти:)))))))))))
1 Лорелея – ага потік свідомості, потік потоку, потік події – наше життя – то потік:)
7 – ну, щодо ніку не знаю, то вже тобі вирішувати:)))
гм.. припиніть надихати тут.. ітак грип повітряно-крапельним гуляє! )))
ото, майкл, ти говорив,там подія
)))))))))))
знаєш,буду прямою – ото твоє
“Тіло все ще не відкриває отвір. Воно чекає, судорожно здригаючись…
Чим вище піднімаєшся вгору, тим ближче ти до неба…А воно прекрасне, те небо, як і тоді…
Зірки знову стають свідком непоправного, але необхідного процесу пробивання свого власного тіла заради спільної мети. Пошуку вихідної точки – і йому, і собі.” ти що оргазм описував?
Неа – оргазм – то не подія, то процес:))) Тим більше приємний, а те, що описано вище- то не зовсім приємне, то те, що описала Лорелея зі свого боку, а я зі свого – моральна втрата, плюс свідома руйнація чогось приємного :) – до того ж – з початком події ти вгадала, головний персонаж біг до кінцевого пункту призначення з наміром щось зробити:)
До речі – тут є багато чого в прямому значенні того слова – не треба там шукати чогось надскладного – піднімається до гори – значить піднімається до гори, квітка – то є квітка – без алегорій і метафор:)))
Блін, той допис – то повний космос!
Що космос – то космос:)
спочатку видається, що це про людину, яка зазнала сильних страждань і якби з боку спостерігає процес дії болю на душу а відповідно і на тіло….потім з”являється алегорія з зародженням чи то смертю зірки (не визначилась)…і зрештою – чомусь на думку прийшла фраза: людська душа подібна Феніксу і здатна відроджуватись після згорання…і приходить бажання…