навколо пустота і морок,
лише в однім вікні свіча горить,
чекає там на мене любий ворог,
що все віддасть за мене в одну мить.
чекає він на мене в час негоди,
і в радості хвилини і жалю,
він не поступиться, віддасть свої свободи,
щоб не згасили біди ту свічу.
і ця свіча, немов полярна зірка,
дорогу вказує мені через життя,
веде мене, підказуючи зрідка,
що всі ми канемо у небуття.
ми всі, і ти, мій любий ворог,
залишимось у пам’яті навік,
розвіється, розтане лютий морок,
бо свічка шлях освітлює мені.
ти ворог мій, ти друг мій одкровенний,
мене ти не залишиш в час біди,
свічу, що вказує на шлях блаженний.
ти вбережеш, засвітиш у пітьмі.
такий ось парадокс між нами,
ти друг і ворог мій, проте життя
віддам тобі у руки я безтями,
не думаючи вже про майбуття.
ти любий ворог мій, моя опоро,
ти вірним другом назовись,
дуель між нами скінчиться вже скоро
бо світло дружби морок освітить.
навколо пустота і морок,
лише в однім вікні свіча горить,
чекає там на мене любий ворог,
я все віддам за неї в одну мить.
[присвячується мому запеклому другові та вірному ворогу ВМІ]
чекаю вашої нездорової критики
ха! мені вірш дуже сподобався!
зразу все розставилось на свої місця. хоч і дуже цікаве порівняння введено в дію.
ти про що саме?
цікавий оксиморон – любий ворог… перша думка виникає – “чому ворог” ?
краще любий ворог, ніж зрадливий друг, краще шира ненависть чим зрадлива любов, краще щире кохання, ніж підлабузні лестощі, краще гола правда, ніж солодка брехня.
а ворог в значенні протилежності, інакшості)). ти зрозумів кому присвячений?
Все дуже правильно. Я погоджуюсь.
як же не розуміти, якшо там написано.
Гарний вірш, заоксиморонений
Мені подобається протиставлення та порівняння! Дякую авторові!
на його нгаписання надихнув допис bodyk про оксиморони на парадокси нашого життя.
дякую.
хм… спасибі
Краще щире ненависть, ніж зрадлива любов – точно!
Дебютний допис і одразу такий потужний. Дійсно вдало сказано: краще гола правда, ніж солодка брехня. Ми часто не любимо, коли хтось каже нам з усією безжальною відвертістю об”єктивне бачення якоїсь ситуації і починаємо вважати ту людину ворогом, думати, що це він зі зла нам говорить, бо ж набагато приємніше себе задурити, замастити очі і вуха солодким медом облуди і абстрагуватись від реальності. Але з часом вона все-одно вдарить нас по голові, і доведеться визнати, що “ворог” таки “любий” і був правий…))))
нагадалась пісенька, напевно трохи не до теми
… двері, так боляче гупають двері, що тріскають навіть стіни, ми тріскаєм разом з ними… і плачемо під дверима: Ти тут, а Я там за ними…
у вірші відчула щось рідне… шось… аж сама не зрозуміла шо ж мене так зачепило…
“ти друг і ворог мій, проте життя
віддам тобі у руки я безтями”…………..супер…