Наше життя біжить у невпинному темпі: зараз ми тут, через пів години-там. Сьогодні в одному місті, завтра-в іншому. Весь час нас оточує маса людей, з якою ми зустрічаємося, проводимо час і прощаємося без вагань: купили морозиво в магазині, подякували продавцю – до побачення; гід показав нам визначні місця Гамбурга – ауфідарзейн. Очі бачать, а мозок [...]
Переглядів: 804
Дуже правдиво…
в першому абзаці я шось таке своє найшов дуже
але нажаль, часто навіть слова нічого не вирішують. Часом чогось змінити не можна. Часом щось можна але не треба.
А дехто може наважитись і на найважливіші слова. А той до кого говориш лишиться як камінь.. німий.. просто піде, лишаючи осад.
теж віднайшов трішки себе у тому допису…
часом ти ніби робиш усе для чогось, але воно всерівно іде, і ти розуміЄш, що ти безсилий, не здатен опиратися цьому життю, часом, подеколи, і ламаЄшся… але не на довго, бо скоро приходить розуміння, що все, що не стаЄться – то лише на краще
Гарний допис – дякую автору!
Дійсно, дуже важко відпускати від себе людей, які стали етапними у твоєму житті…Важко, але нічого не можна з тим зробити – якщо людина сама не хоче залишитись, то її нічим не можна втримати.
А іноді ти сам не хочеш, щоб вона втрималася – бо таке втримання принесе значно більший біль, ніж невтримання…
Так, набагато приємніше жити і згадувати, як було добре разом час проводити, але набагато болючіше жити і знати, що такого вже більше ніколи не буде – тому рубайте з плеча і паліть усі мости – назад повернення немає, а жити і постійно думати чи картати себе за те, що чому ми не разом, і тим більше сумувати, що хтось був у твоєму житті і не затримався – то марна справа, не ваша вина, що хтось не затримався, а того, хто не захотів затриматися…
Паліть мости. Жити треба далі, а не сумувати і згадувати про те, що було так давно, навіть якщо те, що було – було з розряду найприємнішого…
Нам притаманно обманювати – правда, дуже рідко знайдеш сьогодні людей, які мають звичку не обманювати…Але все ж є такі:) Ми обманюмо найчастіше себе – правда.
Слова – то найнестабільніша річ у світі – правда. Не довіряйте словам, а довіряйте своїм внутрішнім підказкам, своїм відчуттям – вони ніколи не зрадять:)))
Навіть якщо ваші відчуття ідуть врозріз з почутими словами…
А взагалі – треба цінувати тих, хто хоче мати з тобою справу, і гнати в шию тих, хто того не хоче робити:)))
палити мости то так недобре… палити… ламати – не будувати. невже ми будуємо щоб одного дня за раз все спалити?
А відчуттям своїм довіряти не можна. Якби не вони – хто б заводив нас в халепу…
michael писав: “треба цінувати тих, хто хоче мати з тобою справу, і гнати в шию тих, хто того не хоче робити”. А можливо в тому, що певна людина не хоче мати з нами справу винні ми самі?… І тоді ще велике питання кого то треба гнати в шию, і чи треба взагалі, а чи робити щось для того, щоб та людина змінила думку….
Звичайно, можливий і такий варіант, що ми самі можемо бути винні у тому, що хтось з нами не хоче мати справу – але огляніться і озирніться навколо – тієї людини не має поруч і не буде – нащо її в чомусь переконувати, щоб вона міняла чи не міняла думку? То що робити – чекати, поки вона ту думку змінить? Заради чого? Немає чого чекати – повірте, якщо хтось захоче залишитися, а не накивати пятами, то ситуація, яка б вона не була складна чи заплутана – все вирішиться і стане на свої місця, а якщо не хоче – то я і кажу – паліть мости і забувайте таких людей, нічого не треба доводити, хай іде своєю дорогою і живе своїм життям – як то не боляче робити, але зробіть це!!! І крапка.
Кажуть, що не варта тратити свій час на людину яка не прагне провести його з тобою!
Вот-вот! І я про це!
Цікавий допис… Заставляє замислитись над такими важливими речами…
Дуже сподобались мені ці фрази!