Згідно з дефініцією, психологічний комфорт ( затишок ) – психоемоційний стан з позитивним забарвленням, відчуття суб’єктивного благополуччя, можливість реалізувати свої бажання і потреби, а також адекватне усвідомлення себе в контексті сьогодення. Так чому з одними людьми нам спокійно, добре, затишно, хочеться чимшвидше зустрітись і якомога більше часу бути поруч, а з іншими неможливо провести навіть [...]
- Сподобалось? Поділись із друзями:
Переглядів: 524
Так, ну нарешті дочекався про психологічний затишок:)))
Цікавенько…
Точно, психологічний затишок – він є, або його не має – то факт. Згоден з автором. І не тільки в цьому випадку. Взагалі згоден – що тут відіграє фактор відчуття спорідненості душ, а також підсвідоме шосте чуття, яке не можна пояснити словами.
Психологічний затишок напряму пов’язаний з довірою і впевненістю у певній людині. Довіра – не по лінії зрада чи незрада, а те, що ти можеш бути впевненим, що те, що ти довіряєш людині не буде використано проти тебе в майбутньому – браво автору – то золоті слова!!! Тому що дуже часто тебе бють у спину саме тим, що ти відкрився комусь і поділився чимось своїм, або тим, про що ніхто не знає – то одна з найпідліших речей – розпатякати щось комусь заради виставлення себе чистим і невинним, або щоб заробити на тому бали. Бали не заробиш, але інформаційне поле потім все одно вернеться і вдарить по тобі. Ну то таке…
Про “ефект попутника” - 100%, з незнайомими людьми дуже часто легко спілкуватися і говорити про наболіле, правда, тут є ризик того, що такі люди можуть з того скористатися.
І взагалі – психологічний комфорт з іншою людиною – то один з найкращих відчуттів, і один з найболючишіх, коли його втрачаєш…
Але якщо втрачаєш – значить тобі ж краще:)))
Ще кілька слів про механізм шостого чуття – про жести і міміку – цікаво насправді, бо я люблю жестикулювати і махати руками, взагалі люблю робити всякі дурниці:)))
Ну взагалі, про жести і міміку можна написати окремий допис ( гм, треба над цим задуматись…), бо писати таки дійсно є що. Але я не говорила, що жестикулювати не потрібно взагалі – просто все добре в міру. Жести емоційно підсилюють те, що ти хочеш сказати, і людина, яка взагалі не жестикулює виглядає скутою…
michael, дякую за позитивні відгуки. Дуже приємно :-)
Жести зазвичай видають людину.. бо вона не завжди вміє їх контролювати.. так що, дивіться за жестами ваших співрозмовників і знатимете, що вони насправді думають про вас та про свої вислови
bodyk, правильно та не зовсім. Деякі люди спеціально роблять жести, які підтверджують те, що вони говорять, хоча думають зовсім інше. Тому не спішіть робити висновок тільки по одному жесту – як я вже писала, слідкувати потрібно за всім в комплексі…
Нагадує серіал Lie to me
допис сам по собі дуже теплий і комфортний…
справді, психологічний комфорт-це тоді,коли ти весь з тою людиною : і фізично, і подумки.. дуже часто ми літаєм собі десь далеко, махаєм головою а коли співрозмовник питає:”слухай, ну і що ж мені робити?”… ми викручуємось загальними фразами і часто стає помітним,що ми насправді не слухали.
Насправді, щоб бути хорошим співрозмовником, треба багато над собою працювати, але водночас не показувати,що ми голову тримаєм під таким-то кутом, дивимось виключно в очі і взагалі вічно усміхаємось, як в BBC World гггг))
щодо флюїдів, то я згідна, що вони сигналізують нам про щось-там.. насправді важко говорити про таке, коли воно відчувається суто на інтуїтивному рівні… але інколи те, що ми спілкуємось, допомагає нам забути про всякі кляті проблеми…
навіть просидівши кілька днів безвилазно дома, відчуваєш, що бракує саме спілкування, а не свіжого повітря чи сонечка..(ну і цього інколи теж))))
існують ще всякі “комунікативні вампіри”, від спілкування з якими відчуваєш себе виснаженим.. але такі траплялись на моїй дорозі нечасто…
отож, панове, бажаю вам лише приємних і “теплих”(в значенні живих:))))))))))))))) співрозмовників.))
Дійсно, з мертвими спілкуватися важко:)
Хоча мертві завжди слухають і ніколи не перебивають)))
Слуахйате, не розводьте таких тем, ато у звязку із епідемією якось лячно!!!
ок.
ггг:)))))))))
Зразу хотілось сказати що у мене багато людей з якими мені затишно, та коли добре подумала, зрозуміла….таки не багато. Людей, які мене справді розуміють з пів слова і яких я так само розумію, насправді одиниці… нажаль….можливо хтось скаже інакше. Інколи ми зустрічаємо людину з якою можемо безкінечно розмовляти, і при цьому на різні теми, навіть якщо ваші погляди в чомусь і не сходяться, так навіть цікавіше…адже з*являється можливість подискутувати. А інколи зустрічаєш людей, які здаються цікавими, а поговорити справді нема про що. І як сильно ти б не намагався, а розмови всеодно не вийде. Ця людина просто не близька тобі по духу, іншого пояснення я не бачу…А щодо розмов із випадковими людьми, яких ми більше не побачимо…так у мене таке було, але це розмови про якісь загальні теми, точно не про мої найпотаєміші почуття…можливо це тільки я така…
Комфорт ми шукаємо… бо він потрібен людям. Але часом його собі й пидумуєм… а часом хтось і старається його дати але ніби й не помагає… бо ж як було сказано навмисне не придумаєш, та?
А співрозмовників які слухають механічно – море… а ще є купа таких які й не пробують.. їм навіть вигляд робити ліньки… зато про себе вони говорити можуть годинами! )
Чи як там кажуть? хочеш зацікавити людину – говори з нею про неї!
До № 13. Ну і хіба з такими людьми затишно? Та ні ( кажу з власного досвіду). Слухаєш і вдаєш, що не бачиш, що тебе не слухають – просто вбиваєш час, щоб допити чергове пиво і поставити галочку – так, з ним/нею поговорив, на наступний день/тиждень/місяць маю спокій. Я особисто таких “друзів” потрохи витісняю з кола свого спілкування. Втомило оте лицемірство.
Нічого не маю проти, щоб говорити з людиною про неї, якщо їй це потрібно. Одне маленьке уточнення – якщо я точно знаю, що коли я схочу поговорити “про себе”, то і мені не відмовлять і не вдадуть, що слухають “для галочки”.