Деколи вигідно зайняти позицію спостерігача. Вийти з кола, вирватись з круговороту, сісти собі збоку і дивитись, як в ці бєшені “хустинки” бігає решта світу, зашпортуючись, пяно цілуючись і захоплено репетуючи. Всі в надії на те, шоб попасти в коло, всі ніби то байдужі до дурної гри, але всі чомусь міцно тримаютсья за руки і бояться [...]
Переглядів: 505
Пів життя прикидатись шлангом, ростити ілюзії шоб потім вони були розбиті…
пів життя носити маски, щоб потім в них же й загубитись…
пів життя жити так ніби зараз вирішується пів життя…
а потім зупинитись. і зрозуміти що пропустив пів життя.
ух.. із ілюзіями бути складно.. вони завжди у тій чи іншій мірі присутні у житті людей.. повністю позбутись ілюзій – неможливо, а навіть якби й було можливо, то чи варто? вам не видаєтсья, що тоді люди б стали якимись роботами, яким все по-барабану… вони роблять усе заради себе… їм начхати на інших… тут можна провести аналогію із тваринами… хоча, вважаєтся, що людина – це теж тварина…
…..заплутано….
Ох… не треба недооцінювати тварин! вони розумніші…
Так і ілюзії будуються, в першу чергу, для себе. Для того, щоб легше було сприймати навколишній світ, змиритися з чимось чи прийняти ( нехай навіть це все напівілюзорне) навіть себе.
А ролі… Без них просто неможливе наше існування. Якби хто не розпинався, що він справжній і НІКОЛИ не притворяється, все-одно, є моменти, коли ти хочеш плакати, а на ділі вдягаєш посмішку і успішно її всім демонструєш, чи навпаки. Просто тому, що МУСИШ. І нічого вже з тим не вдієш. Правильно сказав bodyk – наше життя і ілюзії дуже тісно пов”язані, і життя без ілюзій неможливе….
Так, життя неможливе без ілюзій. Наприклад, ми ніколи на 100% не знаємо, не можемо оцінити певну ситуацію правильно – вірно я зрозумів чи ні – зазвичай ні, а думаємо, що так – от і живемо тією ілюзією, поки вона не розіб’ється в прах…
ілюзії – це цемент, на якому тримається, будиночок, в якому ми тримаємо наші уявлення про світ ..і здається, який він вже великий, надійний..адже стільки всього ми перебачили, переслухали, пережили в цьому світі,і нічого нам тут вже не страшно, а одного дня – подих вітру чи крапля дощу і просто опиняємся під руїнами..замасковуємо синці, загоюємо подряпини, а тоді знову вирушаємо на пошуки …. якісніших будматеріалів))
Згоден з усім, крім цього: “справді щасливими ми стаємо тільки повністю сформувавшись і подорослішавши”
Я проти цього! Справді, юність – це той період у житті, коли ти віриш у власну могутність, силу, свободу, подекуди навіть безсмертя:) В молодості у тебе найкращий баланс між правами і обов’язками, у тебе купа ідей і сил для їхньої реалізації… Але дорослішаючи ми змінюємось – так, це подорослішання, сформованість, але це також і злам, втрата того юнацького запалу – ні, не ілюзій, а віри в себе, у свої сили, у свою волю і свої можливості. Просто поринаючи у “дорослий світ” ми з головою занурюємось у рутину, повсякдення, нас блокують обов’язки, і ми перестаємо піднімати очі до неба.
Я вважаю, що серед “дорослих”, “сформованих” людей щасливих – вкрай мало, а серед підлітків, що ще маються своїми “ілюзіями” – значно більше. І справа не в тому, чи ілюзії реальні, чи реальність ілюзорна – справа у ставленні до цих “ілюзій”. (пардон за тавтологію)