“Найбільш галаслива людина у кімнаті є найбільш слабкою”
Із одного ганстерського фільму
Прочитавши надзвичайно цікавий дебютний допис нашого нового автора Софії на Українскьої онлайн спільноті, я задумався над питанням Его.
Іронічним видається те, що Eго – це найбільш самодеструктивний механізм у людському характері, що руйнує все навколо, воно вмить знищує те, що так довго будувалось. Зазвичай від нього страждають захланні люди, ті, що не можуть задовільнити усі захцянки свого внутрішнього “Я”. Ви здивуєтесь, але яскравим прикладом егоруйнацій є бандити та політики. Наркоторговці заробляють мільйони, вони забезпечені усім, чим тільки можна, усі їхні захцянки уже давно реалізовані, здавалобся, сиди собі та й насолоджуйся, але ж ні… вони вперто продовжують займатись протизаконною справою, бо хочуть довести свому его, що вони найкращі, вони можуть піти на будь які крайнощі. Ну і чим би ви думали це закінчуться? Звісно, арештом або вбивством. Усе, повна руйнація. Стосовно політиків, то ну отримують вони славу, стають публічними людьми, усе гарно, чудесно, та навіщо пхати палки у колеса іншим? Бо вони повинні бути найкращими? Манія величі для задоволення власного Eго? А результатом такої поведінки є те, що постраждалі від їхнього его інші політики чи звичайні люди просто руйнують карєру нашого “савного” політика. Тьху.
Не забуваймо і про такі поняття, як “егоїст” чи “егоцентрист” – це далеко не найкращі слова у світі. І ще, скажіть, яке ставлення до таких людей? Та звісно, що негативне.
Ось декілька явних речей, що свідчать про домінування вашого Eго над вами самим:
Боязнь попросити допомоги. Ви не хочете просити про допомогу, бо волієте отримати усю славу від досягення, адже ви хочете сказати, що це зробив саме я, лише я і ніхто інший. Але чим це може скінчитись? Величезним провалом! Адже людина не може знати усе, а тому просте звертання за порадою могло б допомогти уникнути провалу та досягнути успіху.
Порівняння та змагання. Ви завжди намагаєтесь порівнювати себе із іншими. Але це постійне та дурнувате змагання – завжди будуть люди кращі чи гірші за вас, просто так влаштований світ.
Постійне бажання чогось більшого. Захланність – це теж прояв вашого Eго. Воно ніяк не може задовільнитись тим, що ви маєте і примушує постійно досягати чогось ефимерного, того, що, насправді, не потрібно.
Відсутність тепершінього. Люди, якими керують Eго завжди мислять категоріями минулого (що у них було, як то було файно і т.д.) та майбутнього (я хочу досягти тих та інших речей), але ніколи не озираютсья на теперішнє, на те, чим і в чому вони живуть.
Я завжди правий. Люди, що вважають себе постійно правими, можуть багато чого досягти, бо вони цілеспрямовані, наполегливі та агресивні. Але у цьому є і величезний недолік: дуже часто, коли ви уже на вершині слави, то саме така риса може скинути вас із пядесталу за лічені хвилини.
Хм… а чому це я пишу “его” із великої літери…
А чи ви знате якісь позитивні приклади повязані із домінуванням власного его?
Домінуюче его може врятувати від комплексів неповноцінності – позитивний приклад?
Усе воно так.., але щодо позитивних прикладів, то й питання его теж має дві сторони, як і будь-яка медаль. Адже всі пункти, окрім останніх двох, не обов”язково повинні закінчуватися фіаско. Людина із сильним его, впевнена у собі може і справді досягти більших висот зі своєю впевненістю “Я кращий у цій справі. Якщо не я – то хто? Мені це під силу, тому що це Я!”. Як би то не було его-це невід”ємна частина нашої сутності і все залежить від нашого власного ставлення та від почуття міри. Не можна забувати, що наша свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс нашого ближнього. Потрібно уникати маккіавелістичного “мета виправдовує засоби”, але разом із тим і не давати наплювати собі в тарілку.
Часом бувають і досить таки позитивні способи задовольнити і потішити своє его, допомігши комусь, чи просто зробивши людині приємно навіть без будь-якої винагороди, а просто заради вдячного, чи захопленого погляду на свою адресу (точно знаю, що кажу, бо і сама частенько ставлю себе у такі ситуації))))))))))).
Так, его присутнє у кожному з нас – хочемо ми того, чи не хочемо. Недарма, ego – з латинської – я. В кого більше, в кого менше розвинуте, і треба якось з тим миритися…
Присутнє.. але ж ми ніби й мали б відрізнятись від тварин тим, що живем розумом а не інстинктами.. а таки ні!
ми побороли закони природи, щоб впасти під ноги своєму его!
А чи ви знате якісь позитивні приклади повязані із домінуванням власного его?
Знаю. Поки не був егоїстом у мене не було багато знайомих і тих зв’язків які я маю.
От був я егоїстом – мене кохала дівчина. І так любила і так хотіла і так фігєла. Як забив на себе почав думати про неї почув від неї слова “Я тебе не кохала, я тебе хотіла”… Але ж Его моє ослабло… А спитав би хто – нахріна…
Боязнь попросити допомоги – брехня яку ще світ не бачив
Порівняння та змагання – змагання – рушій прогресу. Так світ влаштований
Постійне бажання чогось більшого – природна потреба людини, конкуренція. Хоча конкуренція більше підійде до попереднього пункту
Відсутність теперішнього – от не треба. такий стан був навпаки коли я не був егоїстом
Я завжди правий – а що ні? Хоча я скажу так – я коли неправий я це признаю. Але вся суть у тому що я завжди правий