Куди ми котимось? Записки велосипедиста

Рух – це незмінна складова існування всього живого на землі, всього неживого на землі, всього неживого поза її межами, а також, мабуть, і живого поза її межами. Не знаю як там рухається позаземна живність, але є один рух земний, на якому хотілось би наголосити. Це рух дорожній, а саме – велосипедний. Всі ми добре здогадуємось про переваги пересування на велосипеді.

Це дешево. Зі стрімким підвищенням цін на пальне і на проїзд в громадському транспорті вело-пересування окупиться швидше, ніж ми можемо собі уявити. Не кажу вже про те, що такий байк коштує незрівнянно менше за авто. Також не мусимо тратити море грошей на дорогі ремонти, нервуватись, мати з собою купу всього. І навіть якщо у вас пробилось колесо – ви можете встати і покотити свого коника або запхатись з ним в трамвай

Це безпечно. За статисткою велосипедисти практично не створюють аварій, не збивають людей на смерть. Кількість аварій з вини велосипедистів мізерно мала. Ви скажете, що велосипедиста може збити авто? Частіше збивають пішоходів…

Це здорово. Постійний рух, робота м’язів, можливість дихати прохолодним повітрям (і навіть чистим, якщо не по загазованій дорозі їдете), приведення себе в загальний тонус.

Це екологічно корисно. Я не пишу екологічно безпечно, бо це очевидно, але корисно це тим, що кожен велосипедист, який не сів y авто, вже доклав якусь часточку внеску в чистоту нашого повітря.

Це швидко. Часто велосипедом можна добратись кудись набагато швидше, ніж маршрутками і навіть авто, якщо на вулицях корки.

Це цікаво. Завжди можна організувати вело прогулянку, поїздку на озеро, або просто «випустити пару», якщо ваші думки потребують фізичної розрядки.

Особисто я добираюсь на роботу саме в такий спосіб. Вело поїздочка цілком може замінити ранкову зарядку, а також розминку після цілого дня на «сидячій» роботі. Також це дає змогу не залежати від транспорту, а часу забирає стільки ж, скільки й стандартна поїздка в маршрутці (душній, тісній, переповненій сварливими, п’яними або маразматичними пасажирами).

Слід тут також згадати й деякий інший рух або точніше його ілюзію. Всі ми давно кричимо, що рухаємось в Європу, чи на Захід, чи ще там кудись… судячи з побаченого мною за кордоном, з аналізу поточного стану речей, спостережень за цими потугами руху, то бачу, що рухатись ми нікуди й не думаємо. Поясню популярно.

Для прикладу у Львові, як і практично у всіх містах України, немає жодної велосипедної доріжки. Я розумію, що вело транспорт лише починає набувати популярності та широкого використання. Але, як може стати популярним те, що само собою становить складнощі? Складнощі не лише тому, що їздити нема де, а ще й складнощі у нашій ментальності.

Чому, коли у нас є дві біди, то перша обов’язково ремонтує другу?! А хто не ремонтує, то просто сідає за кермо і щиро вірить, що всі вулиці лише для нього одного (з тротуарами разом), а ПДР – то якийсь смішний міф, який придумали кляті доблесні працівники ДАЙ, для викачування грошових одиниць із бідних і нещасних власників крутих джипів.

Проїхати нашими вулицями без постійного потрапляння в якісь нереально страшні ями та прірви (в яких очевидно або наші мери грядки садять, або воду шукають), перестрибування бордюрів (на які й пішохід не кожен вибереться), вискакування з-під коліс «чьорних бумєрів» та вислизування від бортів скажених маршруток, які, ніби прес, намагаються роздушити тебе до чого можливо.

Яка тут Європа? Та то ГАНЬБА! Така от вам культура, така от вам ментальність. Навіть не буду розповідати, як ситуація виглядає в цивілізованих державах. Ну що ж, чекаємо на якісь зрушення. Наразі з можливого я бачив лиш зроблений міськрадою очевидно велопаркінг на кілька місць біля входу в Ратушу, а тепер ще й кілька таких, зроблених організацією «Студент за студента», біля корпусів Універу, Політеху, а також мають бути ще біля кількох вузів… Ще з’явились у нас вело-рікші в місті, але це, мабуть, має мало стосунку до суті справи.

Скільки коштів пішло в кишені чиновників на підготовку до ЄВРО-2012? А коли ж дійде черга до нас, простих велосипедистів?…