Оксиморонність еклектики життя

Усі, мабуть, знають, що оксиморон – це поєднання непоєднуваних речей. Але це не наша вина, це таке наше життя. Не вірите? От дивіться:

- люди купляють мобільні телефони, щоб дзвонити, та відключають їх, аби не діставали

- люди плачуть сміючись та сміються плачучи

- люди кажут, що ти найкращий друг, а завтра тебе підводять

- люди носять кеди із класичним костюмом

- люди кажуть, що думають, а складається враження, що, думаючи, що вони думають, взагалі ні про що не думають

- люди говорять, щоб їх почули, але самі нікого не слухають

- люди посміхаються, коли їм сумно і сумують, коли, здавалось би, треба посміхатись

- дірні люди керують державою, а мудрі підмітають вулиці

- люди хочуть бути відомими, але нічого для цього не роблять

- люди, нічого не роблячи, стають відомим

- хороші страждають, а погані мають усе найраще

- одна гривня для одних є нічим, а для інших купою грошей

- купа грошей для одних є нічим, а для інших метою існування

- метою існування для одних є пережити сьогоднішній день, а для інших знайти мету існування

- для одних сьогоднішній день є сьогоднішнім, для інших вчорашнім чи завтрішнім

- люди називають себе людьми, а самі часто бувають нелюдами

- люди кажуть, що не пчихнуть зараз, але чхають наступної секунди

- люди кажуть, що коса – жіноча краса, але самі дивляться на інше

- люди можуть усвідомлювати те, що роблять, але багато роблять речей, не усвідомлюючи, до чого вони можуть привести

- люди заводять домашніх тварин, аби були поруч, але потім виганяють їх на вулицю

- люди задають запитання, не маючи жодного бажання отримати відповідь на нього

- люди вірять, але не знають у що

- людині кажеш “Доброго дня”, а у відповіль отримуєш “Здравствуй!”

І цей перелік нескінченний. Чому ж ми такі еклектично-заоксиморонені створіння? Чому ми твердимо, що є речі, котрі не поєднуються, але так намагаємось поєднати їх? На ці питання складно дати якусь раціональну відповідь, та чи потрібно?

Я абсолютно не намагаюсь відокремити себе від інших, мовляв, я не такий як усі, всі мої вчинки абсолютно обгрунтовані та позбавлені парадоксів. Я людина, отже, я такий, як і ви, хоча прагну бути іншим у певних речах.

Тішить мене одне, що деякі речі у декотрих людей все ж таки мудрі, логічні та добрі. Та й трішки еклектики дійсно потрібно: вона вносить щось нове у наше життя – нові підходи, погляди, бачення, вирішення, рішення та й взагалі дає нам можливість прогресувати. Часом саме заперечення попереднього є невідємним атрибутом поступу.