Культура – це ніби маленька краплина Алка-зельцеру у чашку, ви не бачите її, але чомусь вона робить щось
Hans Magnus Enzensberger
Агов!
В нас у компанії проводять серію семінарів про “Культурні відмінності та міжкультурну комунікацію”. Спершу я ставився до цих лекцій як марної трати часу, як до знання, котре залишиться лише знанням і його ніколи не можливо буде застосувати на практиці. Я був свято переконаний, що це нікому не потрібно, і ми легко можемо комунікувати кроскультурно. Але, як виявилось, я помилявся, скажу, навіть, дуже помилявся. Семінари, їх було поки лише 2 – надзвичайно цікаві та захопливі. У своїй серії дописів я спробую не лише розповісти вам про те, що ж нового я дізнався, а й поділитись своїм власним досвідом міжкультурної кумунікації.
Спершу давайте визначимось із тим, що нам слід подолати, аби наше спілкування було успішним та протікало без ексцесів. Ну, тут усе просто, нам слід забути про такі стереотипи:
- усі культури однакові, навіть якщо ні, то відрізняються вони лише на дещицю;
- культури настільки відмінні, що вам слід переживати за кожен свій вчинок, жест чи слово;
- будьте собою і буде вам щастя (себто не буде проблем у комунікації, адже ви ж класний чувак, хіба ні? )
- намагайтесь настільки асимілюватись у іншу культуру, наскільки це можливо
І у якості тізера, хотілось би розповісти вам про декілька проблем, котрі спричинені культурними відмінностями. Отож:
Ви вітаєтесь із вашим австрійським клієнтом, і це уже ваша 6 зустріч протягом останніх чотирьох місяців. Він називає вас – пане Богдане, і ви думаєте про нього як про високомірну людину, котра не бажає зближуватись із вами (тут нічого поганого не подумайте ), яка не хоче, аби відносини були дійсно доброзичливими. Це може бути вірно в Америці, де закликаючи когось як пан Джонсон після шостої зустрічі, ймовірно, буде сприйматись як якась ворожість чи бажання залишатись у стороні. Але в Австрії, це нормально.
Канадець, маючи бізнес у Кувейті, здивований тим, що ділова зустріч із високопоставленими посадовими особам, проводилася не за зачиненими дверима, а й більше того, у офіс вічно хтось вривався та перебивав. Він почав задумуватись над тим, що ця зустріч не важлива і до його бізнесу ставляться не серйозно. Але у Кувейті це нормально.
Японський бізнесмен хоче сказати свому норвезькому клієнту, що він не зацікавлений у цій купівлі. І він говорить: “Це буде дуже складно”. Норвежець із нетерпінням запитає, яким чином він може допомогти. Японець здивований, адже для нього, це ввічлива відмова. Один чоловік розповідає історію про поїздку до Японії. Він питається у робітника аеропорту про авіапереліт із одного міста до іншого. На що японець відповідає: “Можливо, ви надасте перевагу потягу”. Американець, здивовано: “Ні, я хочу літати”. На що почув у відповідь: “Це буде дуже складно”. Зрештою, виявилось, що немає ніяких рейсів між цими містами.
Далі ми поговоримо, що ж таке культура, як її вимірювали та, звісно, про її типологію у рамках міжкультурного спілкування. Буде цікаво…
А у вас був досвід міжкультурної комунікації?
І наостанок, можливо, ви знаєте, що означають ці жести у різних країнах?
[...] рамках нашої теми “Культурні відмінності та міжкультурна комунікація” я б хотів розповісти про основні підходи до неї. [...]
Так справді, зі Сходу на Захід культура міняється із імпліцитної на експліцитну і варто цікавитись особливостями спілкування в тій чи іншій країні. В мене, наприклад, в університеті був такий курс “культура спілкування”, де якраз і розповідали про отакі казуси та несподіванки, що підстерігають нас при спілкуванні з іноземцями із віддалених країн. І на мою думку цікавитись такими фактами потрібно не лише тому, хто регулярно співпрацює з іноземцями, а й просто для того, щоб бути всебічно розвиненою людиною)
А ще для того, щоб не потрапити у незручну ситуацію, не тільки на переговорах, а й просто під час подорожі у інші країни. Наприклад, наш жест ОК ( великий і вказівний пальці утворюють коло, інші підняті вверх) у Японії означає пропозицію статевого зв’язку.
От і виправдовуйтесь потім, що нічого поганого на думці не мали… 
Відколи це ОК – наш жест?
я щось пропустив в історії Русі-матушки?
Я думав наш жест це показати руку по лікоть!
Я не мала на увазі, що це наш історичний жест. Просто у нас він сприймається однозначно – як згода з тим, що все добре…
Не бачив шоб в НАС десь таке вживали
Зі всією повагою: якщо ти чогось не бачив, то це не означає, що його не існує
існує… в америкосів і в фільмах!…
а в нас таким ніхто не мається!
@ duvnuj:
Я давно знала, що з тобою сперечатись – собі дорожче виходить
Ну ти принаймні не будеш заперечувати, що жест, який я описала, в Україні не асоціюється з пропозицією сексу?
В мене асоціюється! В мене всі жести асоціюються з позицією сексу!
маю ще декілька прикладів жестів, що можуть прозвести до неправильного тлумачення намірів, а іноді і до серйозних конфліктів.
наприклад вищезгаданий (не наш) жест ОК в латиноамриканських країнах сприймається як (перепрошую “ти дупа” у Франції старожили сприймуть як “ти просто нуль, я тебе не поважаю” в Японії це радше вимагання грошей, хабару, а в деяких країнах Середземномор*я – “ти голубий”
інший жест вже характерний для наших країв –
в Америці, та й в більшості країн Європи він має 2 значення. 1 – все добре, 2- метод зупинки попутного авто. проте у його вживанні теж треба бути обачним. піднявши ваш тендітний пальчик перед греком, ви скажете йому “закрий свій рот”, швидко піднятий палець в країнах океанії означає (дослівно) “сядь на нього”(не найприємніше побажання, хоча, як для кого). показавши великий палець арабу, ви ризикуєте послати його…аж ніяк не до Аллаха.
знак
у Франції означає “ти рогоносець” в Мексиці – це знак агресії по відношенню до співрозмовника (я тебе підніму на роги).
таких прикладів є багато, а наше міжкультурне життя сповнене несподіваних поворотів подій та неочікуваних наслідків.
будьте готові друзі до курйозів, адже без них ой як важко обійтися))